I. Зміст та Організація матеріалу

I.1. Структура тома

I.1.A. Попередні зауваження

У вступі зазначаються як загальні проблеми (структура корпусу, джерела,історіографія), так і більш індивідуальні, що стосуються географії, хронології та історичного контексту, типології (матеріал, функція, формули) та місць зберігання написів. До відповідного розділу з аналізом формули читач буде надсилатися у тексті корпусу щоразу, крім унікальних формул. Одночасно цей вступ відіграє роль огляду основних аспектів, пов'язаних з вивченням візантійських написів Північного Причорномор'я.

I.1.B. Корпус написів

Сам корпус написів побудований за таким принципом розділів (від великих до менших): регіон, місце, характер документу, формула, ім'я.

I.1.B.a. Регіон

Усі пам'ятники розподіллено послідовно за 6 регіонами, які являють собою географічні та/або історико-культурні єдності (назви їх умовні): (1) Гирло Дністра, (2) Херсон та Гераклейський півострів (від Чорної річки до мису Фіолент), (3) Гірський Крим (тобто Південно-Західний Крим за винятком Херсона у вищеописаних межах), (4) Південний берег Криму, (5) Керч, (6) Таманський півострів та Кубань; окремо наводяться пам'ятники без точної локалізації всередині Північного Причорномор'я.

Тут і надалі ми користуємося ім'ям Херсон для позначення стародавнього міста, яке в античності називалося Херсонесом (або Херсонесом Таврійським), а у візантійський час – Херсоном, а коли йдеться про сучасне м. Херсон (центр Херсонської області України), останній називається м. Херсон.

Кордоном між Гірським Кримом та Південним берегом Криму служить верхня частина південного схилу Головної гряди Кримських гір, що тягнеться від Балаклави до Феодосії (Павлова 1964, 3-6, 57-89; Лебединский 1976, 3-6); відповідно, у Гірський Крим включається й Інкерман (а також зважаючи на характер переважної більшості його пам'яток (за винятком V 159 V 159); крім того, на лівому березі Чорної річки, що відноситься до Гераклейського півострову, візантійських написів збережено не було). Східний кордон регіону «Таманський півострів і Кубань» проходить з півдня по Анапі (античній Горгіппій): далі на північний схід йдуть вже написи з адигськими іменами і навіть словами (див., наприклад, Яйленко 1987, 169 (ст. Гостагаєвська)) - з тієї ж причини виключається з корпусу та напис, опублікований Латишевим (1896 № 102).

I.1.B.b. Місце знахідки

Усередині таких регіонів, як Гирло Дністра, Гірський Крим, Південний берег Криму та Таманський півострів, написи розподілені за сучасними назвами населених пунктів (включаючи їхню найближчу округу) в алфавітному порядку. Старі звання (це стосується насамперед сіл Гірського Криму) даються в дужках. Топонімія наведена, наскільки це можливо, згідно з сучасною ситуацією.

I.1.B.c. Харктер документу

В межах таких регіонів, як Херсон і Керч, а також в межах окремих населених пунктів у складі інших регіонів написи наводяться відповідно до їх типу (функції) у такому порядку: будівельні, посвятні, демонстративні, апотропеїчні, інвокативні, підписи до зображень, надгробні, графіті, написи з літургічними формулами та написи неясної функції (включаючи фрагменти).

I.1.B.d. формула

За великої кількості написів однієї категорії (це стосується, насамперед, пам'ятників Херсона та надгробків Керчі) вони розподіляються згідно з їх формулами, а не за хронологією, оскільки остання в багатьох випадках досить відносна.

I.1.B.e. Ім’я

Нарешті, всередині категорії написи розподіляються за іменами згаданих у них людей згідно порядку грецького алфавіту (у разі кількох імен — за першим ім'ям). Рідкісні написи одного типу, із спільною формулою та з однаковим ім'ям розташовуються один за одним у порядку їх публікації чи розташування в межах комплексу. Проте будівельні написи даються у хронологічному порядку, причому спочатку – офіційні, а потім - приватні, а написи одного типу без імен – у довільному.

I.1.C. Вказівники та конкордації

До корпусу додаються такі покажчики: всіх грецьких слів, текстових фрагментів, особистих імен, ідентифікованих осіб, правителів Риму, Візантії та Боспорського царства, божественних, релігійних та міфічних особистостей та персонажів, географічних назв, а також місць знахідки. Крім того, наводяться покажчики чисел, символів, назв місяців. Потім йдуть конкордації номерів корпусу, а також список літератури та список скорочень.

Особисті імена надаються у візантійському фонетичному вигляді, відповідно до традицій російської науки: тобто бета передається як в, ета, іпсилон та дифтонги епсилон-йота, омікрон-йота - як і, тета - як ф. Можливо також два варіанти передачі одного імені, залежно від узусу: наприклад, імператор Юліан, але св. Іуліан.

Назви середньовічних міст наводяться згідно з традицією відповідного часу: наприклад, Херсон, а не Херсонес. У разі наявності кількох візантійських назв вибирається одна, найбільш давня чи етимологічно вірна (наприклад, Таматарха, а не Матраха), або декілька, залежно від часу складання напису (наприклад, Пантікапей для IV–V ст. і Боспор для VI–XV ст.).

I.2. Критерії відбору написів

I.2.A. Матеріал та характер пам'ятників

У корпус включені все лапідарні написи, тобто написи на окремому камінні та скельних поверхнях (у тому числі підписи до зображень та графіті). З написів на фресках не включаються підписи до зображень. Виключаються написи на instrumenta, тобто портативних предметах: іконках, посудинах, зброї, знаряддях праці, гирях тощо, як і монограм.

I.2.B. Місце знахідки

Географічно корпус охоплює весь північний берег Чорного моря від гирла Дністра до східного краю Таманського півострова (див. I.1.B.a ), включаючи всю територію Криму. Окремо наводяться епіграфічні пам'ятки візантійського часу, точне походження яких невідоме, але які належать до Північного Причорномор'я; якщо можна точніше визначити регіон знахідки напису без точного походження, він міститься у кінець відповідного розділу.

I.2.C. Хронологічні межи

У корпус включені всі грецькі написи з V ст. до 1475 р. Крім того, з IV століття включаються епіграфічні пам'ятники з християнською символікою (хрест, христограма) або з християнським змістом. Хронологічні межі 1475 р. визначено кінцем князівства Феодоро — останньої грекомовної держави у Північному Причорномор'ї та падінням генуезького Судака, де раніше також існувала грецька епіграфіка. У корпус також включені написи без точного датування, які можуть належати як до пізньо-, так і поствізантійського часу.

I.2.D. Джерела

Відомості про наведені в корпусі написи походять з кількох джерел. Насамперед, це збережені епіграфічні пам'ятники, що зберігаються переважно в музеях тих регіонів, де їх було знайдено: Криму (КРКМ, Алуштинська філія КРКМ, БМЗ, НЗХТ, ЯОІЛМ, ФКМ, КМЗ) та Таманського півострова (Темрюкський історико-краєзнавчий музей) а також в інших музеях Росії (ДІМ, ДМІ, ГЕ, СВІТ), України (ОАМ, ХОКМ) та Франції (Лувр, Париж) або перебувають in situ. Майже всі написи, місце зберігання яких відоме, були вивчені нами de visu. Втрачені написи наводяться за публікаціями або зображеннями (з публікацій чи архівів).

II. Історія вивчення та збирання

Ця тема має стати предметом окремої (а то й не однієї) роботи, що вимагає (особливо у випадку з зібраннями) звернення не лише до літератури, а й до архівів. Тому тут ми даємо лише короткий огляд ситуації, щоб полегшити читачеві, який звертається до того чи іншого напису, розуміння того, як ці пам'ятники колекціонувалися, видавалися та досліджувались (посилання на конкретні роботи див. за іменами у списку літератури).

II.1. Кінець XVIII – 1 половина ХІХ ст. – епоха мандрівників та антикварів

Першими, хто звернув увагу на візантійські написи Північного Причорномор'я, були вчені мандрівники рубежу XVIII і XIX століть: у 1793–1794 та у 1807–1826 рр. - Ф. К. Маршал фон Біберштейн (V 219 й V 340), в 1798 - П. С. Паллас (V 6 й V 13), в 1799 та 1803 — П. І. Сумароков (V 180, V 315, V 316, V 330) і в 1803 — Н. О. Львов (V 330). Одночасно до них звернулися кабінетні вчені антикварного напряму, в тому числі Д. Л. Одеріко у 1792 р. (V 158) і Л. Ваксель у 1803 (V 149, V 315). Перший напрямок продовжують у 1830 – 1840-х роках. П. Кеппен (V 200 ), Ф. Дюбуа де Монпере (V 208, V 235 ), М. М. Мурзакевич (V 1 , V 2, V 316 , V 321, V 335, V 315 ) та архієп. Гаврило (№ V 316). На початку ХІХ ст. з'явився й перший камінь спотикання — V 6, про який писали П. С. Паллас, Л. Ваксель, Е.-Д. Кларк, Д. Рауль-Рошетт, Е. М. Кузінері, Г. Л. Ф. Тафель та ін. Підсумком цього періоду можна вважати перше систматичне видання візантійських написів Північного Причорномор'я - CIG, IV 1856-1859 рр. (V 6, V 13, V 149, V 180, V 313, V 335, V 158, V 315). Одночасно починається й збирання окремих пам'яток: V 180 опиняється в кримському маєтку Бороздіних Сабли.

Загальна характеристика цього періоду наступна: не систематичність та часто непрофесійність досліджень, відсутність розкопок та випадковість публікацій.

II.2. 1850 – 1870-ті роки – перші розкопки та музеї

Починаючи з середини століття, починає зростати інтерес до збирання написів: 1848-1849 рр. у музей ОТІС, ймовірно, надходить V 3 з Аккерману, на початку 1850-х у Ермітаж — V 330 з Тамані, тоді ж у колекцію Робера й потім у Лувр — V 57 із Херсону. Ще більшого розмаху відкриття та колекціонування набуває з початком розкопок: на Тамані в 1853 році - К. Р. Бегічова (V 325 ) і в Херсоні того ж року О. С. Уварова (V 20, V 50), в 1861 - при будівництві собору (V 68), в 1877-1878 - по ініціативи ОТІС (V 21, V 22, V 89), в 1878 - ОТІС у Керчі (V 268) і Д. М. Струкова в 1871 в Ай-Васілі (V 232) та Партеніті (V 241, V 242, V 244). В результаті складаються такі важливі збори, як музей ОТІС (нині ОАМ), Херсонеський склад старожитностей (нині НЗХТ) та Музей Мелек-Чесменського кургану (нині у складі КМЗ). Триває і традиція знахідок під час наукових подорожей: 1866 року — Ф. А. Струве в Шабо (V 4) і в 1870-х Д. М. Струкова в Інкермані (V 151, V 159, V 152 , V 154, V 156) та Судаку (№ V 247) — знахідки Струкова залишилися неопублікованими.

Тенденція періоду — більша систематизація пошуку, збирання та видання написів за відсутності ретельного вивчення.

II.3. Кінець XIX – початок XX ст. - доба систематичного пошуку та видання

Цей період можна назвати часом найбільшого розквіту у вивченні візантійської епіграфіки Північного Причорномор'я. Пов'язаний він із двома обставинами. По-перше, це систематичні розкопки К. К. Косцюшко-Валюжинича, а потім Р. Х. Лепера в Херсоні, обстеження О. Л. Бертьє-Делагарда та М. І. Скубетова в Гірському Криму, а також діяльність К. Є. Думберга, В. В. Шкорпіла та Ю. Ю. Марти на межі століть. Внаслідок цього було відкрито більшість візантійських написів Північного Причорномор'я. Формуються також приватні колекції, наприклад, Бурачкова та Люценка, які увійшли пізніше до зборів ДІМ. По-друге, починаючи з 1882 р. всі новознайдені пам'ятки починає регулярно оглядати В. В. Латишев, якого справедливо слід було б назвати батьком північнопричорноморської епіграфіки. За першими публікаціями в "Матеріалах з археології Росії" (за 1892-1899 рр.) пішов єдиний звід візантійських і поствізантійських грецьких написів регіону (1896 р.) - "Збірник грецьких написів християнських часів з Південної Росії", що включає в себе близько 120 лапідарних пам’ятників. Він складався з трьох частин: написів, опублікованих попередниками Латишева, його публікацій 1882–1895 рр. і, нарешті, доповнень, зроблених під час роботи над Збірником. Втім, сам Латишев був незадоволений цим виданням, зробленим поспіхом до ювілею ВРАТ, і неодноразово поправляв його читання, зокрема й у полеміці зі своїми критиками, перш за все, Ю. А. Кулаковським та Г. Мілле. Надалі Латишев публікував новознайдені написи в "Известиях ИАК ", і навіть у " Записках ОТІС " й " Известиях ТУАК " , до 1918 р. Крім нього, виданням епіграфічних пам'яток у цей час займалися також У. Юргевич, У. Ф. Міллер (V 234 ), а також вищезгадані Лепер, Шкорпіл, Марти та Кулаковський, проте з меншим успіхом. Суттєвими недоліками епохи слід вважати слабкий облік археологічного контексту при публікаціях та недостатнє порівняння з написами з інших частин візантійського світу, а також безслідне зникнення багатьох пам'яток після публікації чи копіювання.

II.4. Радянський період – доба несистематичних досліджень

У силу відомих обставин заняття християнською тематикою не особливо заохочувалося за радянських часів, і тому не дивно, що вивчення візантійських написів Північного Причорномор'я звелося в цей період практично лише до видання новознайдених пам'яток, та й то не всіх. До Великої Вітчизняної війни до візантійських написів Північного Причорномор'я зверталися лише М. В. Малицький (V 175, V 176, V 177, V 180) та (та й то вимушено) М.А. Шангін (V 108, V 42), які припустилися при цьому ряду суттєвих помилок (див. ком.).

Після війни з'являються окремі публікації Н. П. Розанової (V 334) , М. О. Тіханової (V 183; до V 331 вона зверталася ще в 1926 р.), які грішили тими ж недоліками, а також В. Д. Блаватського (V 275). Систематично до візантійських написів звертаються лише О. Ч. Скржинська та Е. І. Соломоник, знову ж таки, з безліччю недоліків (див. ком.). Також вибірку ранньовізантійських написів Боспору (незрозуміло, за яким принципом складену) можна знайти у КБН, а численні згадки херсонських – у А. Л. Якобсона. Із зарубіжних авторів до візантійських написів Північного Причорномор'я звертався хіба що Б. Надель, який походив з Росії. (V 265, V 330).

Дещо краще було з музеями. Багато знахідок осідають у місцевих музеях (Ялта, Алушта, Темрюк, станиця Троїцька); з'являється найважливіший Музей печерних міст (нині БДЗ). Два написи було передано з Херсону до МСІР. З іншого боку, кілька херсонських і бахчисарайських написів пропало під час війни, як і більшість сімферопольських зборів, що походять з музею ТВАК.

II.5. 1980 - 2000 рр. - повернення інтересу

З середини 1980 рр. інтерес до візантійських написів посилюється. Дивно, але після такого несистематичного підходу радянської доби дослідники намагаються вирішити проблему одразу за допомогою корпусів. У 1987 році В. П. Яйленко анонсує (так і не реалізований досі) проект корпусу візантійських написів СРСР і, як почин, публікує чотири нові пам'ятки з Північного Причорномор'я ( V 52, V 183 , V 338, V 312 ), втім, не уникнувши при цьому помилок. "Корпус християнських написів Боспора" важко навіть назвати таким: у кращому разі, це інвентар: величезна кількість помилок у грецькій мові, відомості про написи наймізерніші, всі перевидання некритичні. Але з'являються, як і раніше, окремі публікації написів, а також нові спроби прочитань. З цікавою (хоч і небезперечною) узагальнюючою роботою про боспорські написи кінця V ст. виступає Ю. Г. Виноградов.

Із закордонних колег до V 329 звертається Д. Фейссель, до V 5 , V 226- К. Цукерман; А. Бжустковська (з великими недоліками, див. ком.) публікує V 91 . Слід зазначити також публікацію інвентарів лапідарних фондів БМЗ та ДІМ; з'являється альбом ілюстрацій до КБН.

III. Географія та хронологія

Нам здається доцільним розглядати разом питання географічного та хронологічного розподілу написів усередині регіонів, а також їхній історичний контекст. Докладніше про розділення на регіони, I.1.B.a. За часом, згідно з історією Візантійської імперії та її хронологією, написи Північного Причорномор'я можна так само розділити на три основні періоди (про тимчасові межі корпусу див. вище, I.2.C): ранньовізантійський (IV–VII ст.), середньовізантійський (VIII–XII ст.) та пізньовізантійський (XIII–XV ст.). Власне ранньохристиянські (до IV ст.) написи в Північному Причорномор'ї відсутні.

Гирло Дністра

Оскільки з цього регіону походять лише три візантійські написи, то про їх географію можна сказати лише, що два з них відносяться до будівельної діяльності молдавських господарів сер. XV ст. в Білгород-Дністровському (V 1 та V 2). Походження та характер напису V 4 досить загадкові (див. ком.).

Херсон

Хронологія

Найбільш широко, як тематично, так і кількісно у Херсоні представлено ранньовізантійську епіграфіку. З її особливостей слід зазначити такі: всі написи про будівництво укріплень поставлені від імені центральної константинопольської влади та її представників (див. нижче, IV.3.a), тоді як у посвятних написах базилік вона не згадується (за винятком, можливо, V 28), а ініціаторами виступають заможні громадяни Херсону. Це цілком відображує історичну ситуацію, коли про військову безпеку міста мала дбати імперія, тоді як він сам був досить багатий для великого церковного будівництва. З іншого боку, ми зустрічаємо прояви полісної самосвідомості у V ст. (V 6 , 478–488 рр.: напис поставлений від імені міста і датований згідно старій херсонеській ери) і навіть, можливо, наприкінці VI - VII століття (V 24 , може бути датований за локальною ерою).

У середньовізантійський період написи про місцеву будівельну ініціативу зникають, поступаючись місцем у храмах переважно інвокативним, хоча демонстративні та надгробні написи представлені в ці дві епохи рівномірно. До «темних віків» (2 пол. VII – поч. IX) може бути віднесений V 16 з негрецькими іменами та унікальною формулою. Організація феми (бл. 840 р.) означала політичну стабілізацію, що збільшила кількість епіграфічних пам'яток, проте спонукала появу нових будівельних написів. Будівництво укріплень залишається як і раніше прерогативою імперії та фемної влади, див. V 11 (1059 р.).

Нарешті, для пізньовізантійського часу відомі в основному лише будівельні написи: один місцевий (?), з мису Фіолент (V 107), і два феодоритські (V 13 и V 14),а також одна посвята з Гераклійського півострова (V 108).

Візантійські написи, знайдені у Херсоні, діляться на три досить чітко окреслені групи: будівельні — з міських стін і веж, надгробні — з некрополів на схід від міста та інші (інвокативні, апотропеїчні та ін.) — з території самого міста та з приміських храмів. Досить багато написів знайдено на території городища поза прив'язкою до конкретного об'єкта, а V 108 (XIV ст.) — на поселенні в балці Бермана на Гераклійському півострові.

Укріплення

До ранньовізантійського часу належать написи V 5 з південної ділянки стіни, прим. 25 та 26 (про будівництво стіни, 392–393 рр.), V 6 з вежі № 17 (про відновлення стін, 487–488 рр.) .), V 7 з південної ділянки стіни, куртин 17–18, внутрішня сторона (про будівництво, 565–574 рр.), V 10 поряд з елліністичними воротами (V–VI ст.). Невідомого походження V 8 (про відновлення, IV-VII ст.).

Від середньовізантійської епохи відомі V 11 зі стіни перед вежею XXI, зовнішня сторона (будівництво та відновлення воріт, 1059 р.) та V 12 зі стіни біля вежі XVII (відновлення, XI ст.), від пізньовізантійського — V 13 (2-3 чверть XV ст. ) і V 14 з південної ділянки стіни, прим. 25 та 26 (оновлення фортеці та стін (?), 1432–1441 рр.). Два останні написи ставлять питання про феодоритську присутність у Херсоні та будівництво у ньому укріплень.

VIII – 1-а третина IX ст. датується напис V 15 невідомого походження про якесь будівництво, поставлена від імені «херсаків», тобто. мешканців Херсону.

Храми

Головним джерелом написів не-поховального характеру є храми: перш за все, базиліки та мартирії, а також (насамперед для середньовізантійського часу) квартальні зальні церкви. Найчастіше ці написи пов'язані з тим храмом, де їх знайшли. Це, перш за все, ранньовізантійські будівельні та посвятні написи базилік:V 9, V 94 з храму № 15, V 19, V 28 , V 29 (?) з храму № 20; V 23, V 30 з храму № 23, V 21, V 22 з храму № 36, V 44 з храму № 28 (?). З мартиріїв (зокрема і заміських) походять: V 104 з храму № 19 та V 24, V 31 із Заміського хрестоподібного храму. З «храму з аркосоліями» походить V 27, з храму № 17 — V 23 . V 18 , V 25, V 32, V 49 — невідомого походження.

До середньовізантійського часу належать інвокативні написи V 47 з храму № 13 (храмік В), V 48 із заміського хрестоподібного храму (?), V 50 з храму № 23, а також літургійні формули: V 97 з храму № 19 та графіті: V 89 з храму № 36. Будівництво храмів також згадано у V 16 та V 17 (обидва з IX кварталу, але не in situ). У цю ж епоху при храмах з'являються і поховання: V 66 з «храму в храмі» на Дівочій горі, V 68 з храму № 26 (?), V 70 із храму Е у кварталі I (?). Єдиний виняток ранньовізантійського періоду -V 72 з храму № 19. До пізньовізантійського часу належить V 107 з «каплиці 1896 р.» на мисі Фіолент.

Некрополі

Некрополь біля Карантинної бухти

Некрополем біля Карантинної бухти традиційно називається цвинтар, що простягся від цитаделі Херсону вздовж берега Карантинної бухти. До нього входить і т.зв. монастирська скотарня (розкопки 1905 і 1908 рр.). Тут знайдені наступні ранньовізантійські надгробки (для пізніших вказується дата): у 1896 — V 76(склеп № 785), V 56 (склеп № 784, засип; рельєф, IV–V ст. — випадково потрапив сюди у вигляді сміття зі східної частини городища), у 1905 — V 63 (склеп № 1951), V 45 (склеп № 1662 ; прохання, IX-X ст. - випадково потрапило з сусідньої цитаделі), в 1907 — № V 62 (склеп № 2281), V 71 (склеп № 2383), V 78 (склеп № 2367), V 87 (насип; Х-XI ст.), У 1909: V 71 (верхні шари). Тут палеографічно можна зблизитиV 61 та V 63, V 62 та V 78. Можна також припустити, що звідси походить V 60.

Некрополь біля Заміського хрестоподібного храму

Цей цвинтар сусідить з півночі з некрополем біля Карантинної бухти. Його центр - дуже шанований в давнину Заміський хрестоподібний храм. На даному некрополі знайдено: у 1902 році — V 85 (склеп № 1431, графіті на стіні), в 1906 — V 77 (насип), V 69 (склеп № 2031; X–XII ст. (століття) — ймовірно, вторинне поховання), V 48склеп 2031, у засипу; прохання 1202–1203 рр., випадково (?) потрапило із сусіднього Заміського хрестоподібного храму), 1996 — V 79 (випадкова знахідка біля храму), in 2002 - V 78 (склеп «2002 р.», діпінто на стіні), in 2006 - V 82 (склеп 1/2006, графіті на стіні).

Отже, майже всі локалізовані (11 або 12 з 19) ранньовізантійські надгробки в Херсоні походять з двох сусідніх некрополів: у Карантинної бухти (6 або 7) і біля Заміського хрестоподібного храму (5), причому для останнього характерні написи на стінах склепів (3 ). Ізольовано стоять V 61 із Західного некрополя (?) та V 72, знайдений у храмі № 19: втім, він відрізняється від усієї херсонської традиції і за своїм виглядом — можна припустити, що він стояв над гробницею чиновника.

1 куртина, рів

Звідси походить лише один напис — V 52 (V-VI ст.). Вона закривала вхід склеп №4.

Гірський Крим

Хронологія

У Гірському Криму пам'ятники ранньовізантійського часу представлені слабо: це V 159 з Інкермана (явно пов'язаний з Херсоном), V 171 з Мангупа (ймовірно, напис про будівництво стіни) і V 227 невідомого походження (присвята, мабуть, з базиліки). Два останні явно не місцеві походження: поставлені від імені імператора і дружини коміта. Така картина цілком відповідає історичній ситуації: з одного боку, візантійське проникнення в Гірський Крим у цю епоху було не надто активним, а з іншого, що важливіше, невисокою була еллінізація місцевого населення — добрим прикладом цього є грот Східний у кручі Бакла, де поруч з сотнями петрогліфів, причому християнських і які зображують переважно хрест, немає нічого, у чому можна було з упевненістю впізнати грецький напис.

До темних віків (VII – поч. IX ст.) можуть бути віднесені лише V 115 та V 119 з Бакли і V 226 невідомого походження (з Мангупа ?). Вони чудово характеризують епоху проникнення хозар у Крим: V 226 повідомляє про будівництво храму при хагані і тудуні; V 115 поєднує грецьке ім'я (мабуть, знатного) похованого з негрецьким ім'ям його дружини; V 119 містить лише уривки негрецьких слів.

У середині IX – Х ст., у зв'язку з заснуванням феми Херсону та стабілізацією політичної ситуації, кількість написів зростає: це, перш за все, епіграфічні пам'ятки Бакли (V 111, V 113, V 120 і, можливо, V 121) і Мангупа (V 172, V 181, V 183, V 184, V 194 і, ймовірно, V 195), а також V 122 з Басману (пов'язаний з Херсоном). Найбільш важливим тут є V 172 (994–995 рр.), що повідомляє про візантійське фемне будівництво на Мангупі, причому про його масштаб говорить той факт, що була побудована, ймовірно, одна з найвіддаленіших ліній оборони.

До XI–XII ст., найтемнішої доби в історії Гірського Криму, відносяться V 134 з Глибокого Яру (1034 р.) та V 174 з Мангупа (1178 р.). Існування двох цих незахищених комплексів дозволяє говорити про певну політичну стабільність.

Але переважна більшість гірничокримських написів відносяться до пізньовізантійського часу. Саме сюди (як і на Південний та Південно-Східний берег Криму) після 1204 р. і згасання Херсону переміщується центр грецької культури півострова. Ця нестабільна епоха характеризується недовговічністю яскраво виражених локальних епіграфічних традицій.

XIII ст. відзначений будівництвом монастирів та храмів в Інкермані (V 149; 1272–1273 рр.), на Мангупі (V 174, V 196; 1220–1225 рр.) та Ескі-Кермені (V 219).

Політична нестабільність кінця XIII - початку XIV століть знайшла своє відображення і в епіграфіці XIV століття: це V 175, V 176 та V 177 з Мангупа, які повідомляють про напади ворогів, постійне відновлення міста та його стін. З кінця XIII ст. складається і епіграфічна традиція сіл Гірського Криму (див. нижче): Голубинка, Кудрине, Горянки та Високе.

Зрештою, XV ст. ознаменоване розквітом нової феодоритської епіграфіки, яка запозичила багато прийомів з палеологівських написів: в'язь, рельєфний шрифт, багате декоративне обрамлення, проте зачіпає він лише основні центри: Мангуп (V 178, V 179, V 189 та V 180 (?)), а також приморські Херсон (V 13 та V 14), Інкерман (V 148), Партеніт (V 241) та Променисте (V 238). Але поряд із ними існує і велика кількість досить просто оформлених пам'яток. У селах же написи кількісно йдуть на спад і зберігаються лише у Високому (колишній Ашаги-і Юхари-Керменчик) та Горянці (колишній Лакі).

За своїм походженням написи Гірського Криму можуть бути поділені, перш за все за типом поселення: долинні села та з «печерних міст».

Села

До перших (включаючи кладовища з маленькими храмами, що примикають до них) відносяться в Качинській долині – V 167, V 168, V 169 з Кудрине (колишнє Шурі чи Шурю), в примикаючій до неї бічній долині – V 140, V 141 , V 142, V 143, V 144, V 145, V 147 з Горянки та V 123, V 125, V 126, V 127, V 128, V 129, V 130, V 131, V 132, V 133 з Високого, а також у Бельбецькій долині - V 135, V 136 , V 137, V 138, V 139 з Голубинки (колишній Фоті-Сала). Поза цими долинами відомі написи із сусідньої з Качинської долини Мар'ям-Дере (колишнь. Маріамполь; V 197, V 198), із села Красний Мак (колишній Біюк-Каралез, можливо, походить з Ескі-Кермена; V 123) та з урочища Ай-Димитрій (найближчий сучасний населений пункт — с. Поляна (V 110).

Певні локальні традиції ми можемо добре простежити тут з прикладу написів з Високого. Два написи (V 127, V 128) походять з одного цвинтаря, датуються тим самим часом (1347–1348 рр.) і містять одне й те саме рідкісне ім'я Каланиця; мабуть, звідси походить і V 133 того самого 1347 р. Інші два його написи (V 125 , V 130) характеризуються унікальною датувальною формулою ἐπὶ ἔτους і близькістю за часом (1361–1362 рр.). При цьому, поряд з тим, що належить цій групі V 125, у тому ж храмі св. Косми і Даміана є напис іншого типу (V 129), за формулою і за часом (1382–1383 рр.), що стоїть ближче до V 131 з цвинтаря при цьому храмі, але не споріднена їй палеографічно; з іншого боку, за типом зображення та шрифту V 129 примикає до V 132 тих же 1381-1382 рр., а також можливо походить з Керменчика V 124 1387 р. Вищезгадана формула ἐπὶ ἔτ повторюється в V 123 1440 р. Ізольовано стоїть значно пізніший (1448 р.) напис V 126 з храму св. Сорока мучеників. Отже, бачимо у різних похоронних комплексах Високого роботу кількох різьбярів, що належать різним поколінням: 1347–1348, 1361–1362, 1381–1382 (2 майстри), 1400 і 1448 рр.

Схожа ситуація склалася й у Горянці. Тут відомі два цвинтарі: біля храму св. Трійці та в лісі. На кожному є написи двох періодів: 1301-1310 рр. (V 141, V 142) та 1362– 1364 рр. (V 143, V 144), а на першому і 1421 р. (V 140) — до неї примикає і V 135 1413 р. Написи другого періоду відрізняє запровадження обставин життя та смерті покійних. Усі ранні написи Горянки датовані за днем місяця та року; для написів з першого цвинтаря (V 142, V 143) характерна така рідкісна риса, як додаткове датування індиктом.

Навпаки, всі епітафії з Кільсе-Баїра поблизу Голубинки (крім фрагментованої V 139) більш-менш однакові: напис міститься у нішці, відсутнє датування за місяцем.

Як ми бачимо, переважна більшість «сільських» написів сконцентрована у сусідніх долинах: Качинській, Лакінській та Мар'ям-Дере. Всі вони надгробні, з формулою Ἐκοιμήθη, за єдиним винятком — графіто V 147 на стіні Лакінської церкви, яке також може бути короткою епітафією.

«Печерні міста»

Умовна назва «печерні міста» не повинна вводити в оману: частина написів звідси дійсно вирізана на стінах печер, але частина є лапідарними, а частина — написами на фресках. «Печерні міста» можуть бути поділені на три групи: міські та квазі-міські центри, фортеці та печерні монастирі та храми. Перші представлені V 111, V 112, V 113, V 114, V 115, V 116, V 117, V 118, V 119, V 120, V 121 з Бакли, V 160, V 161, V 162, V 163, V 164, V 165 з Качі-Кальона та з сусідніх плато Фицка і Таш-Аїра, V 171, V 172, V 173, V 174, V 175, V 176, V 177, V 178, V 179, V 181, V 183, V 184, V 185, V 187, V 188, V 189, V 190, V 191, V 193, V 194, V 195, V 196 з Мангупу та його підніжжя,V 203, V 204, V 205, V 206, V 207, V 208 з Тепе-Кермена, V 217 з Чуфут-Кале (всього два неясні графіті пов'язані, мабуть, з переважанням негрецького населення у місті) і V 219, V 220, V 221, V 222, V 224, V 225 с з Ескі-Кермена. До других відносяться V 199 з фортеці Сандик-Кая і V 200, V 201, V 202 з Сюреньської фортеці. Нарешті, монастирі та храми дають V 122 з Басманських печер, V 134 з Глибокого Яру, V 170 — з Данильча-Коби, V 209, V 210, V 211, V 212 з храму «Донаторів» у Черкез-Кермені, V 213, V 214, V 215 з Чилтер-Мармари і V 218 з Шулдана. Особняком стоїть Інкерман (V 149, V 150, V 151, V 152, V 153, V 159, V 154, V 155, V 156, V 157): велика частина пам'ятників тут походить з Георгіївського (нині Свято-Климентівського) монастиря та різних храмів, але V 155 — з фортеці Каламіта, V 156 — з поселення на Загайтанській скелі, а V 153 — з могильнику на Сахарній Голівці. Де знайдено ряд гірничокримських написів (V 124, V 146, V 180, V 226, V 227, V 229) невідомо.

Написи «печерних міст» і фортець розташовані в основному, як і самі «печерні міста», на кордоні між рівнинною та гірською частиною Південно-Західного Криму, що проходить по лінії: Інкерман – Сюренська фортеця – Мангуп – Шулдан – Чилтер-Мармара – Ескі- Кермен/Черкез-Кермен - Качі-Кальон/Тепе-Кермен - Чуфут-Кале - Глибокий Яр - Бакла. Тут надгробки присутні, але не переважають: багато написів будівельних, інвокативних та демонстративних. У глибині Гірського Криму знайдено поодинокі написи: у розташованих у печерах храмах у Басмані та Данильча-Кобі, а також у розташованих неподалік останнього маленьких храмах в урочищі Ай-Димитрій та фортеці Сандик-Кая.

Південний та Південно-Східний берег Криму

Хронологія

Цей регіон (як і Гирло Дністра) відрізняється повною відсутністю ранньовізантійських написів, хоча в Алушті та Гурзуфі були ранньовізантійські укріплення.

Середньовізантійський період представлено V 243 з Партеніту (906 р.) та V 240 із сусіднього Панаїру, V 250, V 253 та V 254 , V 258 з Судаку, а також ізольованої V 237 з Лівадії. Такий розподіл відповідає двом візантійським центрам регіону в цю епоху: політичному — у Судаку (пор. V 11) та монастирському (з можливою єпископською резиденцією) — у Партеніті.

Розквіт епіграфіки у регіоні починається з XIII–XIV ст. У західній його частині зустрічаються пам'ятники феодоритів XV ст.:V 238 з Лучистого, V 239 з Масандри і V 241 з Партеніту, а Судак виявляється під генуезьким впливом, аж до появи датувань за ерою від Різдва Христового (V 258). Втім, і тут присутні фрескові написи в'яззю, споріднені з феодоритським (V 245, V 246). Більшість же написів Форосу, Лівадії, Ай-Василя, Ялти, Партеніту, Алушти та Феодосії не демонструють приналежності до якоїсь яскраво вираженої традиції, хіба що V 234 з Алушти (XIV ст.) Дещо схожий на V 318 з Керчі.

Географічно цей регіон є вузькою лінією берега, що простягається від Ласпі на заході до Феодосії на сході: тут розташовані ті міста та монастирі, де знайдені написи. Однак кілька пам'ятників знайдені на горах, що обрамляють його з півночі: V 251, V 256, V 262 та V 263. У силу своєї структури регіон не є єдиним, але, навпаки, розпадається на кілька ізольованих центрів.

Партеніт

Насамперед складаються епіграфічні традиції Партеніту та Судаку. У першому вона пов'язана з монастирем св. Апостолів, якій було засновано наприкінці VIII ст. св. Іоанном Готським й який отримав перед XV ст., після деякого занепаду, ім'я св. Петра та Павла. Цій картині відповідає й розподіл написів: V 243 (906 р.) та V 241, V 242, V 244 (XV ст.). У сусідньому монастирі на Панаїрі знайдено V 240 (Х ст.).

Судак

Візантійська епіграфіка в Судаку представлена пам'ятниками як середньо- (V 249, V 250, V 2 та V 254), й особливо пізньовізантійського періоду. В останній вона зазнала деякого генуезького впливу (пор. V 258, V 252). Написи різних жанрів тільки тут представлені досить поступово. До округу Судаку може бути віднесена й V 262 з Кордон-Оби поблизу Щебетівки.

Ласпі та Форос

Написи цих центрів настільки роз'єднані, що неможливо говорити про жодну традицію.

Район Ялти

Даний район представлений одиночними та мало схожими один на одного написами з різних місць: Сімеїзу (X-XII ст.), Хребта Іограф, Ай-Василю й Верхньої Масандри (з двох останніх - пізньовізантійські).

Лучисте

V 238звідси повністю належить до феодоритської епіграфіки XV ст. (див. вище).

Алушта

Обидва написи з цього міста належать до XIV – поч. XV ст. і трохи схожі один на одного за палеографією, однак робити висновки про існування місцевої епіграфічної традиції дещо передчасно.

Феодосія

Дивно, але цей великий у XIV–XV ст. (після занепаду в ранньо- та середньовізантійський час) центр подарував нам лише один грецький напис — надгробок 1378 р. з негрецькими іменами (V 260). Всупереч поширеній точці зору, звідси не походить V 315 (819 р., див. ком.).

Керч

Хронологія

Майже всі візантійські написи Керчі (античного Пантікапею, візантійського Боспору) відносяться до IV-VI ст. та є надгробками. Датування ранньовізантійських надгробків - питання дуже складне й абсолютно недосліджене. Датовано лише три з них: V 295 (437 р.), V 305 (491–492 рр.), V 304 (497–498 рр.); V 306 відноситься до кін. V ст. Зазначимо, що всі датовані надгробки належать до часу Боспорського царства.

Також можуть бути виділені дві групи пов'язаних між собою надгробків з Глинища: V 267, V 280 , V 281 й V 270, V 278 , V 285 та V 287. Написи першої групи знайдені разом у 1897 р., поруч із іудейським надгробком Симона (Шкорпил 1898, 210, № 20), що говорить скоріше на користь ранньої дати, коли на віротерпимому Боспорі християни могли користуватися спільним з юдеями цвинтарем, тобто. IV, найпізніше, V ст. — у будь-якому разі, після приєднання до імперії (1-а чверть VI ст.) таке було б неможливим. Серед написів другої групи є надгробок «Арсакія християнина» (V 270) — таке уточнення конфесійної приналежності зазвичай не виходить за межі IV ст. (Див. ком.) Таким чином, можна припустити, що два найбільші центри концентрації надгробків на Глинищі: сад Верлі та двір Бондаренко служили християнським цвинтарем у IV й, можливо, у V ст., що неминуче ставить питання й про датування всього комплексу християнського цвинтарю на Глинищі. Вищевикладені спостереження змушують порушити питання, чи знаємо ми взагалі боспорські надгробки VI–VII ст. (виняток становлять тільки зовсім відмінні за типом і палеографією V 314 VI ст. та V 307 (691–692 рр.). Їхнє зникнення цілком могло бути пов'язане з кінцем боспорської епіграфічної культури (порівняно чужі їй написи VI–VII ст.: V 307, V 314, V 329, V 330). Неясно, чи потрібно припускати різкий обрив чи поступове згасання цієї традиції: важко собі уявити, що боспорці в одну мить припинили висікати епітафії своїм покійним, але й таке було можливе у разі драматичних подій та оновлення населення на Боспорі на початку VI ст.

Усі середньовізантійські (V 297, V 305 й V 316) та один з двох пізньовізантійських (V 318) написів знайдено в районі Предтеченської площі (див. нижче), що відображає картину розвитку Керчі в епоху після VI ст. До особливостей середньовізантійської епіграфіки Керчі слід віднести датування за ерою «від Адама» (див. IV.4.C).

На території Керчі можна виділити кілька зон, де групуються християнські написи (подр. див. нижче): 1) Предтеченська площа - з суспільною функцією в ранньовізантійський, й, додатково, поховальною - в середньо- та пізньовізантійський час; 2) північний схил гори Мітрідат - з похованнями знатних боспорців; і, поза містом, 3) Глинище - можливо, найголовніший християнський некрополь, і 4) кінець Карантинної вулиці - з окремими похованнями. Ізольовані знахідки написів були зроблені на південному схилі гори Мітрідат, у Царському Кургані та на дорозі Феодосії. Надгробок на вершині гори Мітрідат пов'язаний, швидше за все, з некрополем (див. III.1.E.c). Характерно, що практично всі візантійські написи зосереджені в центрі Керчі, небагато — в найближчих околицях, та їх практично немає (крім, можливо, V 323) на території Європейського Боспору (пізньовізантійська Феодосія до нього вже не відноситься).

Щодо етнічного складу ранньовізантійських поховань надійні висновки зробити складно — зазначимо лише, що, якщо на північному схилі гори Мітрідат і наприкінці Карантинної вулиці число грецьких і негрецьких імен приблизно однакове: відповідно, 5 та 3, 1 та 1, то на Глинищі явно переважають: 22 з 24, причому характерно, що двоє померлих з негрецькими іменами Тудруг і Тігінаг (V 293, V 300) спочивають осторонь основної групи поховань. Також треба з жалем зазначити, що ми не знаємо, звідки конкретно походять два надгробки з уточненням статусу покійного: немовляти Нікіана (?) (V 279) й диякона Євсевія (V 295; 437 р.), так само як і V 313, V 271, V 288, V 319, V 297, V 299, V 307 (692–693 рр.), V 311, V 304 (497–498 рр.). Скорняк Філоксен (V 286) був похований на Глинищі. З чотирьох боспорців, чий патронімік у написах вказаний (V 267, V 283, V 286, V 302), як це було традиційно для античного Боспору, троє були поховані на Глинищі, проте його наявність у скорняка Філоксена показує, що воно не означало високий соціальний статус покійного (як ми побачимо нижче, IV.2.A.b, всі написи з патроніміками відносяться до IV ст.). Нарешті, 3 з 7 надгробних написів на північному схилі гори Мітрідат виконані на стінах родових склепів (ще одна — на плиті перед входом до склепу; один із похованих носив старе боспорське ім'я Папп), у тому числі й дуже багато прикрашених склепів (те саме можна сказати й про ізольований надгробок з дороги Феодосії з чисто боспорським ім'ям Фанній), у той час як на Глинищі це — просте надгробне каміння. Виходячи зі сказаного вище, можна зробити обережне припущення про те, що на північному схилі гори Мітрідат ховалися знатні боспорці, у тому числі нащадки старої іраномовної знаті, тоді як на Глинищі ховали в основному греків (й еллінізованих варварів), у тому числі й ремісників.

Предтеченська площа

На Предтеченській площі (суч. Леніна) в центрі міста були знайдені наступні ранньовізантійські написи: V 265 (479–492 рр.) — на розі Воронцовської вул. суч. Леніна), ймовірно, неподалік від згадуваної в ній вежі; V 314 — на місці кам'яних крамниць неподалік базиліки V–VI ст. біля нинішнього храму св. Іоанна Предтечі, з якої він, мабуть, походить. Крім того, тут же (на місці старого скверу) знайдено V 304 (VIII–IX ст.) та V 318 (XIII–XV ст.), що говорять про існування тут поховань у пізньовізантійський період. Два написи походять із самого Предтеченського храму, але висічені на його колонах, які, мабуть, походять з ранньовізантійської церкви — можливо, сусідньої базиліки (якщо це так, то базиліка існувала щонайменше до 767 р.): V 316 (767 р.) та V 321. Таким чином, датування знайдених на Предтеченській площі написів (V, VIII–IX, XIII–XV ст.) говорять, швидше за все, про континуїтет у розвитку цього району у візантійську епоху: для ранньовізантійського часу вони свідчать про будівельну діяльність (вежа, храм), для пізнішого - про поховання.

гора Мітрідат

Із самої гори Мітрідат походить лише один напис, знайдений на її вершині, біля пам'ятника Стемпковському, — V 277. Напис цей ранньовізантійський та надгробний й походить, ймовірно, з ранньосередньовічного цвинтаря на цьому місці який розкопано не було.

Північний схил гори Мітрідат

На північному схилі гори Мітрідат, розосереджені кілька ранньовізантійських надгробків: V 268 — в районі суч. Пугачівських провулків, V 305 (491–492 рр.), V 306 (кін. V ст.) - поруч, на Госпітальній вул., V 310 — там само, але трохи вище. Трохи далі, в 2-му Нагірному пров., знайдено V 298. Вище по схилу знайдено, мабуть, дитячий надгробок V 275. Також вище по схилу й на схід, на 1-й Еспланадній вул., знайдено V 272 (323–324 рр.?). На подвір'ї Я. Заварзіною було знайдено склеп з написом V 266. Таким чином, на північному схилі гори Мітрідат, перш за все, в районі Госпітальної вул., у IV (?) - V ст. існував християнський цвинтар, де, зокрема, були поховані й знатні боспорці, наприклад, коміт Саваг.

Південний схил гори Мітрідат

Звідси з Босфорської вул. (суч. Свердлова) походить всього один надгробок, причому пізньовізантійського часу, — V 320 (1375 р.). Можливо, що згадана в написі Кіра була похована біля якогось храму, який міг бути поруч.

Глинище

Цей район міста є місцем найбільшої концентрації ранньовізантійських надгробків. Тут, за межами Пантікапею-Боспору, де знаходився християнський цвинтар, розташований в районі Братської вул. (суч. Фрунзе), були знайдені наступні написи: V 293 — у дворі будинку № 13 (Ф. Колланджело), V 270 (III–IV ст.), V 278, V 285 та V 287 у дворі будинку № 17 (вдови О. Бондаренка; знайдені разом у 1903 р.), V 284, V 290 та V 302 (дві останні знайдені разом) - у саду будинку № 19 (І. Г. Чернявського). Найбільше надгробків було знайдено поруч, у саду К. Верле: № V 267, V 280, V 281 (знайдені разом у 1897 р., поряд з іудейським надгробком Симона), V 273, V 291 (знайдені разом у 1898 р.), V 269. Неподалік звідти знайдено V 294 й також поряд, у саду Франческі, V 274. У саду Полтавського знайдені V 286 та V 292, а у дворі Іоханюка - V 289. Також з Глинища (звідки, точніше не відомо) походять V 276 та V 282. Трохи осторонь основного скупчення надгробків, біля Олександрівського училища (район суч. вул. Петра Корольова), знайдено V 300.

Кінець Карантинної вулиці

У далекому від центру кінці Карантинної вул. (суч. Кірова), знайдені V 283 — на Продовженні Карантинної вул., буд. 11, у садибі А. Серганіді, поряд з богадільнею А Золотарьова (на території суч. Комсомольського парку) та V 296 — за Арештантською казармою (район суч. Кірова, 41)?), у дворі І. Демидова. Два цих написи — зовсім різні за характером: перший є найширшою боспорською християнською епітафією, другий складається з одного імені покійної, проте очевидно, що й тут, як на Глинищі, за міськими стінами, відбувалися поховання.

Царський курган

У дромосі Царського кургану, який служив, мабуть, церквою, на склепінні було подряпане християнське графіто з ім'ям Косма - V 309. Мабуть, його залишив хтось із тих, хто молився у храмі.

Феодосійська дорога

У садибі Григор'єва по дорозі до Феодосії, на стіні склепу були знайдені графіті V 308 з іменами Фаннія та Євтихія (третє ім'я не зберіглося) — неясно, чи відносяться вони до похованих тут.

Таманський півострів

Цей регіон у IV–VI ст. представлений написами двох різних періодів: пізнього Боспорського царства: V 331, V 342 (обидва 2-ї пол. V ст.) та V 332, й прямого візантійського управління: V 329 та V 330 (обидві VI ст.).

До середньовізантійського часу - 1000 р. відносяться V 336, V 339, V 343; трохи пізніше датується V 340 (1078 р.). Очевидно, ці написи пов'язані з функціонуванням на острові Таматархської єпархії.

Пізньовізантійські написи представлені на півострові в такій же кількості (на відміну від Керчі, де такий всього один): це V 324, V 324 , V 334, V 335 , V 338.

Географічно більшість написів регіону походить із головного його церковного, адміністративного та культурного центру — ранньовізантійської Гермонасси — середньовічної Таматархи (суч. Тамань). Два написи походять з Фанагорії (сучасного Сєнного; поряд знайдено і dubium — V 328), по одній з Анапи (причому з пізньосередньовічної Напи, а не з пізньобоспорської Горгіппії), Уташського городища та околиць Темрюка.

IV. Класифікація написів

IV.1. Носій

На жаль, автор корпусу не міг користуватися при огляді написів консультаціями геолога, й тому огляд матеріалів написів не буде особливо поглибленим (хоча це було б важливим для з'ясування походження носія) — наша увага буде зосереджена на причинах вибору того чи іншого матеріалу.

Бідність Північного Причорномор'я покладами мармуру визначила менше вживання цього матеріалу (73 написи) порівняно з вапняком: у ранньовізантійський час він ввозився, переважно з Проконнеса (у вигляді архітектурних деталей, на яких ці написи пізніше були виконані) (див. Biernacki 2009), пізніше використовувалися в основному античні та ранньовізантійські spolia, у тому числі й рельєфи (наприклад, V 50, V 101). В основному писали на spolia, або взагалі їх не обробляючи, або стираючи старі написи — приписка до античного напису відома лише як виняток (V 339). У середньовізантійський період під написи охоче використовувалося тонке мармурове облицювання (наприклад, V 47). Основний центр написів на мармурі – Херсон. Найбільш рідкісний мармур в пізньовізантійський час: написи на ньому - винятки й знак найвищого престижу (див., наприклад, V 177, V 178).

Візантійська епоха в Північному Причорномор'ї — це час панування вапняку різних видів, яким багатий цей регіон. Він використовувався для всіх типів написів.

Дуже рідкісний пісковик — лише 6 написів: 3 із Херсону, 2 із Судаку та один із Алушти. Як й в випадку з вапняком, це зазвичай камінь із місцевих каменоломень.

Особливість Північного Причорномор'я, а точніше, виключно Гірського Криму — велика кількість написів на скельних вапнякових поверхнях (28 із 107): переважно на стінах печер і, насамперед, печерних церков. Написи ці в основному - надгробні, але зустрічаються й будівельні (V 160, V 171, V 203), демонстративні (V 111, V 221), інвокативні (V 213, V 214) та пам'ятні (V 165, V 196), а також цілі комплекси написів (V 134). Великою мірою це графіті.

Графіті на каміннях відомі в усіх регіонах Північного Причорномор'я, крім Гирла Дністра. Природно, що здебільшого це написи найменш офіційних жанрів: інвокативні та пам'ятні.

Набагато менш поширені написи фарбою на штукатурці, відомі в чотирьох регіонах: у склепах Херсону IV ст. (V 65) та Керчі V ст. (V 305 та V 306), у настінних розписах пізньовізантійського Гірського Криму (за своєю функцією це написи будівельні (V 209, V 219), посвятні (V 149), пам'ятно-демонстративні (V 200) й надгробки ктиторів (V 209); мабуть, вони були більш численні, як і фрески Гірського Криму взагалі) й у фресках Південного та південно-східного берегу Криму (V 239 з Масандри й V 245 та V 246 з Судаку). Дипінті на камені майже не зустрічаються (за винятком V 188 та V 215, останнє прямо на скельній поверхні), але червоною вохрою часто фарбуються ранньовізантійські написи Херсону та Боспору.

IV.2. палеографія

Питання палеографії — одне з найскладніших і маловивчених у візантійській епіграфіці, порівняно з античною: лише недавно почали з'являтися перші узагальнюючі роботи, які враховують, однак, лише певні регіони християнського світу (Morss 2003). Ще гірша справа з Північним Причорномор'ям: видавці написів датували їх або «на око», за інтуїцією (як Латишев), або на основі випадково обраних аналогій (як Соломоник). На наш погляд, необхідно побудувати деякі принципи палеографії регіону з опорою, перш за все, на його датовані написи.

Відразу обмовимося, що з двох причин ми не розбираємо особливо палеографію графіті. З одного боку, починаючи із середньовізантійського часу (а раніше графіті у Північному Причорномор'ї практично не зустрічаються), на них сильно впливає унціальний курсив й особливо мінускул, що вириває їх із контексту локальної епіграфічної традиції. З іншого, графіті найчастіше демонструють невміння різьбяра працювати з лапідарним шрифтом, тож він пише, "як уміє".

IV.2.A. Ранневізантійська палеографія

Щодо ранньовізантійського Північного Причорномор'я неможливо говорити про єдину школу палеографії — швидше, мова має йти про дві локальні традиції: херсонську та боспорську.

IV.2.A.a. Херсон

Однією з головних проблем у вивченні ранньовізантійської палеографії Херсону є мала кількість датованих написів: V 5, V 6, V 7 та V 80; сюди можна додати V 171 з Мангупу. Крім того, ці написи здебільшого говорять про будівництвo, що було здійснено за ініціативи столичної влади, й не завжди можуть відображати локальну традицію (хоча V 6 поставлений від імені містян). Однак іншої опори для дослідження палеографії ми не маємо. Слід також зазначити, що тільки V 80 примикає до пізньоантичної епіграфічної традиції, в той час як перший, наступний за датою напис V 5, їй абсолютно чужий.

Головною зміною у Херсонській палеографії протягом IV–VII ст. є трансформація перекладини альфи: в 350-355 рр. вона ламана, в 392-488 рр. - горизонтальна або злегка нахилена вліво, а в 533-574 рр. - знову ламана. Дійсно, альфа з ламаною поперечиною домінує в юстиніанівську епоху (виключення рідкісні — наприклад, IdC 105, 536). Складніше питання, чи справді пряма/похила перекладина альфи змінює ламану наприкінці IV ст. Серед ранньовізантійських написів Херсону немає жодного (за винятком V 20, де це пояснюється мозаїчним характером напису), де б ці форми співіснували — це говорить швидше на користь двох різних епіграфічних традицій. Усі написи на штукатурці у склепах біля Заміського храму, які датуються IV–V ст. (V 65, V 82, V 85), демонструють нам альфу з похилою поперечиною або, як її курсивний варіант, з петлею. Такі ж форми альфи присутні й в V 23, який відноситься до храму № 36, побудованого наприкінці IV ст. Крім того, написам з такою альфою чужі прямокутні форми епсилону й сигми (за винятком V 63). Отже, найімовірніше, зміна форм альфи справді відбувається наприкінці IV століття.

Це може бути основою датування безлічі недатованих ранньовізантійських написів Херсону. До групи альфи з похилою поперечиною (пряма — скоріше, виняток, відомий тільки по V 6, V 10), крім перелічених вище, відносяться V 26, V 52, V 61, V 64, V 63, V 71, V 81 та V 101. Характерно, що у цій групі переважають надгробки.

Інша проблема полягає в тому, як визначити, чи відноситься напис з ламаною перекладиною альфи до IV або VI-VII ст. В силу археологічного та архітектурного датування до першої групи можна віднести V 56, V 57, V 58 та V 76, а також, не виключено, V 44, в силу палеографії (пізньоримська форма бети) — V 18. Друга, для якої також характерні апекси, набагато більше чисельна: це посвяти V 20, V 24 , V 28, V 32, V 33 та, ймовірно, V 23 та V 25, надгробки V 60, V 62, V 72 (втім, ймовірно, що стосується не херсонської традиції, див. ком.), V 71, V 74, V 75, V 78, V 79, V 77, а також V 40, V 43, V 104 і, ймовірно, V 105. Мабуть, сюди ж слід віднести V 19 та V 27, а також V 227, що відбувається, мабуть, з Гірського Криму та використаний вдруге в Бахчисараї. Цікаво, що альфа з ламаною поперечиною переживає у Херсоні темні віки й з'являється ще на початку Х ст. V 79).

V 49 з нетиповими для Херсону прямокутними формами букв слід, мабуть, приписати впливу Боспору, особливо з огляду на типове для Боспору ім'я її дедиканта - Трохим (див. ком.).

IV.2.A.b. Боспор

На Боспорі ситуація багато в чому схожа на херсонську. Так само мало датованих написів: V 295 (437 р.), V 265 (479–493 рр.), V 305 (491–492 рр.), V 304 (497–498 рр.); V 306 відноситься до кін. V ст. Також є чіткий поділ на написи з похилою й з ламаною перекладиною альфи (єдиний виняток з обома формами — V 290). Однак число перших на Боспорі набагато менше: V 267, V 272 та V 289. Характерно, що на всіх них округлі букви мають прямокутну форму. V 267 За археологічним контекстом відноситься до IV ст.; на V 289 альфа з ламаною поперечиною дописана пізніше. З цього випливає, що форма альфи з похилою поперечиною, як і в Херсоні, рання. Поява альфи з петлею, поряд з альфою з ламаною поперечиною, в V 305 та V 306 слід пояснювати курсивним характером письма й натомість пануванням останньої.

Група написів з ламаною поперечиною альфи набагато чисельніша і налічує 39 пам'яток. Усі такі датовані написи відносяться до V ст. Як зазначалося вище (III.1.E), у Керчі можуть бути виділені дві групи надгробків IV ст.: V 267, V 280, V 281 (сад Вьорле) та V 270, V 278, V 285, V 287 (двір Бондаренко), причому в першій з них є й один напис із похилою поперечиною альфи. Між ними, однак, існує й різниця: в другій поєднуються прямокутні та округлі форми літер, так само, як й в V 284, V 290 та V 302 з сусіднього саду Чернявського. Знайдені разом там само, як і перша група, V 273 та V 291, на відміну від неї, характеризуються майже повністю округлими формами літер (по одному випадку прямокутного епсилону), як і друга група; V 269, навпаки, відрізняють винятково прямокутні форми літер. Отже, виділяються ще два типи написів: з виключно прямокутними та з округлими й прямокутними форми літер. До першого, крім вищезазначених V 269, V 271, V 280, V 281 , відносяться також V 268, V 271 , V 274, V 275, V 276 , V 282, V 292, V 294 , V 298, V 300 і, що найважливіше, датований V 295 (437 р.). У цій групі виділяється підгрупа з дельтою з подовженою вгору правою діагоналлю: V 269, V 271, V 274, V 275 та V 292 (з другого типу така риса відрізняє V 270 та V 283 ). Другий тип виявляється дещо локальніше обмеженим: крім описаних раніше V 270, V 278, V 283, V 284 , V 285, V 286, V 287 , V 290 та V 302, до нього належать лише сусідній V 291, а також V 273 (IV ст.), V 279 та V 297 невідомого походження - можна припустити, що усе це написи IV ст. Проміжний тип, з ромбоподібними тетою та омікроном, відомими на Боспорі вже в римський час, представлений V 277 й V 283.

Отже, розвиток боспорської палеографії у IV–V ст. можна уявити так. На першому етапі, у IV столітті, у надгробках співіснують дві манери письма, кожна з яких по-своєму використовує епіграфічний офіційний шрифт написів: одна — з похилою поперечиною альфи, але повністю прямокутними формами букв, інша — із збереженням округлості та з ламаною поперечиною альфи (V 273 та V 279 відрізняє також пі з подовженою поперечиною; пор. також V 299). На другому етапі, десь у IV столітті (як показує група надгробків із саду Вьорлі, див. вище), на основі цих двох стилів народжується нове епіграфічне койне: з прямокутними формами літер та альфою з ламаною перекладиною. Однак паралельно йому принаймні у 2-й пол. V ст., Існують і курсивний шрифт V 305 та V 306, й традиція офіційної епіграфіки, що зберігає округлі форми букв (V 265 та V 304, обидва на мармурі). Саме до цієї останньої примикають V 331 (незадовго до 491 р.) та V 342 (478–479 рр.).

Як зазначалося вище (III.1.E), ми не маємо жодних доказів існування керченських надгробків VI ст. До цього століття з впевненістю може бути віднесений лише надгробок V 314 . Хоча не виключено, що стиль попереднього сторіччя міг продовжуватися й в наступному (порівн. V 275).

Натомість VI ст. краще представлено на іншому боспорському березі - азіатському. Це будівельні написи V 329 (548 р.?) та V 330 (589–590 рр.), а також надгробок V 339.

IV.2.B. Середньовізантійська палеографія

Незважаючи на всі відмінності, ранньовізантійська палеографія в Північному Причорномор'ї, як похідна від пізньоантичної, відрізняється більшою одноманітністю в порівнянні з середньовізантійською. В останній можна, правда, виділити кілька стилів, що іноді переходять межі регіонів.

Якщо наприкінці VII століття, принаймні, у Херсоні та Боспорі у обігу ще був, ймовірно, монументальний ранньовізантійський шрифт, як це показують V 24 (674–675 рр.?) та V 307 (692–693 рр.), то написи "темних століть" демонструють зовсім інше. Зникають апекси, букви подовжуються по вертикалі, зникають певні форми букв (наприклад, прямокутний епсилон, Y-подібний іпсилон), розвиваються виноси діагональних гаст, хоч і зберігається колишня альфа з ламаною перекладиною. Прикладів цієї епохи небагато, але такі, як V 16 (та, можливо, V 15) з Херсону, V 115 та V 119 з Бакли, V 226 з Гірського Криму, V 254 з Судаку, наочно демонструють наростаючий процес варваризації, не лише в ономастиці, а й у виконанні написів. Єдиним датованим (і не варваризованим, за винятком імені діда померлого) прикладом є V 316 (767 р.; близький йому за часом та V 321).

На тому, що походить, ймовірно, з того ж, що й ці останні храму святих Апостолів у Керчі V 315 (819 р.) проступають вже виразно сліди нового епіграфічного стилю (запозиченого, ймовірно, з півдня — з Малої Азії): звуження та витягування літер, загострення округлостей, специфічні форми деяких літер (насамперед, стигми), а також повернення альфи з похилою поперечиною та петлею. Цей специфічний стиль розвивається потім на Боспорі й експортується звідти в V 322 (884 р.) невідомого походження, V 243 (906 р.) з Партеніту, V 336 (912 р.) з Кубані. У спрощеному варіанті він представлений в V 240 з Партеніту.

У Херсоні в цей час (IX–Х ст.) також, можливо, під впливом Боспору, виробляється новий стиль, що характеризується тими самими специфічними формами: насамперед, бетою (та ксі) з «підкресленням», але з меншим загостренням: це V 36, V 46, V 47, V 50, V 66 (тут ми останній раз зустрічаємо альфу з ламаною поперечиною), V 91, V 98 (975–976 рр.?). За межами Херсону він проявляється у Гірському Криму: V 115 Бакли, V 134 з Глибокого Яру та V 184 з Мангупу.

Цей стиль існує й в спрощеному варіанті, позбавленому будь-яких специфічних характеристик, крім прагнення до округлості форм і великої кількості лігатур та скорочень. Він представлений V 30, V 45, V 87, V 93, V 97, V 104 з Херсону, V 172 та V 195 з Мангупу, V 237 з Лівадії, V 343 з Таманського півострову. Цей стиль, втім, може бути й досить маньєристичним, що показує херсонський надгробок V 67 (з рідкісним співіснуванням двох форм альфи, пор. V 15), V 89 та, частково, V 122 з Басману.

Новий, загальний для Херсону та Боспору стиль XI ст. виникає, мабуть, під константинопольським впливом і проявляється вперше в будівельному написі V 11 (1059 р.). Його відрізняють сильна звуженість і, головне, маньєризованість літер, їх різна висота, велика кількість лігатур та скорочень, а також прикраси, що замінюють колишні апекси на кінцях гаст. Такий дукт, в тій чи іншій мірі, демонструють V 12, V 17, V 109 та V 68 (1183 р.) з Херсону, V 248 з Судаку, V 319 (1065 р.) з Керчі та V 340 (1078 р.) (1078 р.) з Таманського півострову.

Поза традицією знаходяться вторгнення в епіграфіку мінускульного шрифту рукописів, як у випадку V 55 та V 194.

IV.2.C. Пізньовізантійська палеографія

Ще менше одноманітності демонструє палеографія XIII–XV ст., що розпадається на кілька локальних шкіл, що недовго існували.

IV.2.C.a. Узбережжя

Хорошим прикладом вищесказаного є кримське узбережжя від Ласпі до Керчі. Тут важко знайти схожі один на одного написи: навіть два написи з однієї й тієї ж Алушти (V 233 та V 234) мало схожі один на одного.Всередині четвірки з цих двох написів та V 260 з Феодосії та V 320 з Керчі існує ряд єдностей між окремими пам'ятниками (пор. форми мю та альфи), але немає спільного хоча б для двох написів стилю.

На узбережжі можна, по суті, виділити лише один стиль написів на розписах з витягнутими й дещо маньєристичними літерами, представлений V 245 та V 246 з Судаку; сюди примикає також V 239 з Масандри та, можливо, V 232 з Ай-Василю.

V 238 з Лучистого, V 241 та V 244 з Партеніту примикають до феодоритської традиції, V 235 — до гірничо-кримської (див. нижче).

IV.2.C.b. Феодоро

Найбільш яскраво вираженим епіграфічним стилем пізньовізантійського часу є, безсумнівно, стиль XV ст., що розвинувся у державі Феодоро. Виник під впливом палеологівської епіграфіки та характеризується опуклим шрифтом, витонченими та сильно маньєризованими формами літер та багатою художньою декорацією. Представлений він V 178 (1403 р.), V 179 (1425 р.), V 189 (1456 р.) та V 187 з самого Мангупу-Феодоро, V 180 (1427 р.) невідомого походження, V 241 (1427 р.; втім, може бути й не феодоритського походження, див. ком.) та V 244 з Партеніту, V 13 та, ймовірно, V 14 з Херсону, V 148 та V 238 (1459 р.) з Фуни. Існував з початку XV ст. та до падіння Феодоро у 1475 р. Всередині себе він розпадається на дві групи: більшу ранню та меншу пізню (V 189, V 238), де форми літер ще більше витягуються. Дещо спрощення цього стилю демонструє V 190 з Мангупу.

Однак попередників йому можна знайти й в самому Криму: наприклад, V 207 з Черкес-Кермену (2 пол. XIV ст.). Йому, своєю чергою, передує стиль написів на розписах XIII ст., представлений V 149 (1272–1273 рр.) з Інкерману та V 219 з Ескі-Кермену (Сер. XIII ст.). На самому Мангупі будівельні написи XIII–XIV століть (V 174, V 175, V 176, V 177) не демонструють єдності палеографії, що пов'язано, мабуть, із частою зміною володарів Феодоро.

IV.2.C.c. Гірничо-кримська за межами Феодоро

Немає особливої єдності й в палеографії решти написів Гірського Криму. Тут швидше слід виділяти стилі окремих сіл: Голубинки (всі написи, за винятком V 136, із включенням сюди V 121 з Бакли), Горянки (за винятком V 141, яка зближується з V 136із сусідньої Голубинки), Високого (Всі написи, від яких збереглися зображення, датуються в межах двох десятиліть). V 161 з Качі-Кальону, V 175 (1288–1289 рр.) з Мангупу, V 204 та V 207 з Тепе-Кермену та V 213 з Чилтер-Мармару, та інший, характерний для V 160 та V 162 з Качі-Кальону. Якась подоба епіграфічного койне простежується наприкінці XIV ст. V 200 з Сюреньської фортеці, V 209, V 210, V 211, V 212 з Черкес-Кермену та, почасти, V 177 з Мангупу. Також рясніє пізньовізантійський Гірський Крим графіті.

IV.3. Типи та формули написів

Типи (відповідні функціям) візантійських написів значно відрізняються від античних, однак єдиної загальноприйнятої типології у візантійській епіграфіці не існує. Тому ми пропонуємо свій варіант типології, що враховує особливості північно причорноморської епіграфіки. До останніх відносяться повне зникнення суспільних написів будь-якого роду (полісних та імперських), збільшення питомої ваги інвокацій (з середньо візантійського часу) та графіті, а також поява нових типів: йдеться, перш за все, про написи з компактними стійкими фразами. Деякі з цих фраз легко визначити як апотропеїчні (наприклад, «Біжи, заздрість: Христос тебе жене»), деякі є унікальними для епіграфіки літургійними формулами, точне призначення яких у написі невідоме (крім V 194; нарешті деякі формули літургійного та іншого походження («Світло Христове сяє всім», «Світло, життя», «Альфа, омега», «Ісус Христос перемагає») іноді супроводжують написи інших типів, але часто зустрічаються й самостійно — таку їхню функцію ми умовно називаємо демонстративною, тобто спрямованою демонстрацію певної формули, де точна функція цього акту залишається незрозумілою (але, у разі, не літургійної). В особливі типи ми виділяємо підписи до рельєфних зображень, які не мають присвяти, а також володарські написи. Індивідуальні формули двох останніх типів, а також унікальні літургійні формули розглядаються в коментарях до конкретних написів. У розділі Varia ми відносимо написи, чия точна функція не підпадає під один з нижчеописаних типів або незрозуміла, у розділі Incerta — сильно пошкоджені написи, функцію яких точно не вдається визначити. Окремо розглядаються графіті як неясного призначення, так і у вигляді комплексів з написами різних функцій.

IV.3.A. Будівельні

Як не дивно, але при порівняно великій кількості будівельних написів у Північному Причорномор'ї їх формули майже не повторюються й тому розбираються окремо, у коментарі до кожної пам'ятки (як і унікальні випадки формул іншого призначення). З рідкісних збігів такого роду слід зазначити такі: початок Ἐπὶ + ім'я в генетіві на пам'ятках ранньовізантійського Херсону та Боспору ( V 5, V 313 та, можливо, V 9), єдність формули в написах правителя Феодоро Олексія (№ 172 й 214), а також популярність формули Ἐκτίσθη на Мангупі (V 172, V 176, V 177, V 179).

Зазначимо також, що є будівельні написи без дат взагалі або без року. До перших відносяться V 15 та V 16 з Херсону «темних століть», пізньовізантійський V 203 з Тепе-Кермену, до других — V 17 з Херсону (XII ст.) та V 226 (VIII–IX ст.) з Гірського Криму. Для ранньовізантійського часу державні написи за роком взагалі не датувалися (наприклад, V 5 ), локальні могли датуватися по локальній ері (V 6 та, ймовірно, V 265 ). За індиктом, а не за роком датовані VI ст. V 329 та V 330 (Гермонасса), а V 171 ((Мангуп) датована індиктом та роком правління імператора.

IV.3.B. посвятні

Посвятні написи зустрічаються переважно у ранньовізантійський час; середньовізантійський - у V 237 з Лівадії, V 248 й V 249 з Судаку, V 338 з Таманського півострову, у пізньовізантійський — в Інкермані, Алушті та на Таманському півострові (V 149, V 233 и V 334).

IV.3.B.a. Δέησις τοῦ δούλου τοῦ θεοῦ

Така посвятна формула зустрічається у Північному Причорномор'ї чотири рази, причому тільки в пізньовізантійський час: V 2 з Білгорода-Дністровського (1431–1432 рр.), V 149 з Інкерману (1272–1273 рр.), V 233 з Алушти (1403– 1404 рр.) та V 242 .2 з Партеніту (1471 р.).

Ця формула досить часто (більше 25 разів, згідно з PHI7 Database) зустрічається в середньо- і особливо пізньовізантійський час: з найближчих прикладів це Beševliev 1964, № 31, 238 (XIII ст.) та Помяловський 1881, № 93.

IV.3.B.b. Ὑπὲρ εὐχῆς

Ὑπὲρ εὐχῆς — найпоширеніший тип посвяти в Північному Причорномор'ї, так само як і в християнській епіграфіці взагалі. Він характерний насамперед для ранньої Візантії й представлений в основному написами з Херсону (V 18, V 19, V 20, V 21, V 22, V 23, V 24, V 25), а також одним написом з Гірського Криму (V 227). Всі вони виконані на архітектурних деталях (карнизи, плити вівтарні перешкоди, база півколонки, мозаїка) й мають багаті аналогії у всьому Середземномор'ї (наприклад, Wessel 1989 № 134; Feissel 1983 № 4, 56, 98, 102B, 11, 258, 261, 275, 276; Grégoire 1929, № 2, 15, 40, 91-93, bis 135, 138 (bis), 140; 34, Aph 3; 1045, 1689, 2001, 2030, 2041).

IV.3.B.c. Ὑπὲρ σωτηρίας

Ця споріднена до попередньої формула з'являється точно лише в V 28 Херсоні (щодо її продовження див. ком.). Можливо, вона була також присутня в V 27 з того ж Херсону. Незважаючи на загальну поширеність цієї формули в християнській епіграфіці (всього 97 випадків, згідно з PHI7 Database), на початку напису вона використовується рідше. В останньому (тобто нашому) випадку вона найчастіше вводить ім'я дедиканта (15 разів), рідше — продовження формули: σωτηρίας καὶ προσφορᾶς (IGLS add. 96a) або ὑπὲρ σωτηρίας καὶ μνήμης (IGLS 680). З доповненням καὶ ἀφέσεως τῶν ἁμαρτιῶν вона зустрічається в V 249 з Судаку.

IV.3.B.d. Ὑπὲρ ψυχικῆς σωτηρίας

Ця формула, розширений варіант попередньої, зустрічається у Північному Причорномор'ї в V 219 та V 338 , причому в першому випадку з додаванням καὶ ἀφέσεως τῶν ἁμαρτιῶν. Як не дивно, точних аналогій їй знайти не вдалося. Формула ἕνεκα ψυχικῆς σωτηρίας є Millet 1899, no. 1.12 (Містра); вираз ψυχικὴ σωτηρία зустрічається в Δεμιτσᾶς 1896 № 353 (Епір); Plassart 1923, 176, 178 (Аттика).

IV.3.B.e. Ὑπὲρ εὐχῆς καὶ σωτηρίας

Ця комбінована формула, поширена в християнській епіграфіці (42 рази, згідно з PHI7 Database), зустрічається в Північному Причорномор'ї, ймовірно, тільки в V 26 з Херсону (кін. IV–V ст.).

IV.3.B.f. Ὑπὲρ ἀφέσεως τῶν ἁμαρτιῶν

У чистому вигляді ця формула зустрічається також лише одного разу, в V 29 з Херсону. Така ж рідкісна вона на початку напису й в християнській епіграфіці взагалі: для ранньовізантійського часу нам вдалося знайти лише одну аналогію — IGLS 2043 (Епіфанія, VII ст.?).

IV.3.B.g. Ὑπὲρ εὐχῆς καὶ σωτηρίας καὶ ἀφέσεως τῶν ἁμαρτιῶν

Ця формула є комбінацією формул Ὑπὲρ εὐχῆς, Ὑπὲρ σωτηρίας та Ὑπὲρ ἀφέσεως τῶν ἁμαρτιῶν або їх компонентів (див. IV.3.B.e). Вона зустрічається у Північному Причорномор'ї лише один раз у посвятному (?) з Гераклейського півострову V 108 (XIV ст.). Аналогії цієї рідкісної формули знаходяться лише в середньовізантійських написах Thierry 1963 № add.2 В 1 (Кизил Чукур у Каппадокії) й SEG XIV, 694 (Геберкілісе в Карії, двічі).

IV.3.B.h. Ὑπὲρ ὑγιείας

Додаток «і спасіння і відпущення гріхів» може приєднуватися також і до формули Ὑπὲρ ὑγιείας (див. вище, IV.3.B.g.). Приклад цього є у лівадійському написі V 237 (X-XII ст.), де така формула повторена двічі. Формула «Про здоров'я та порятунок» відома в християнській епіграфіці за МАМА VIII, 426 (IV ст.), а також, з перестановкою членів, за Grégoire 1929 № 285 (Олімп Лікійський, пізньовізантійський час?). Додавання до неї слів «і залишення гріхів» ніде більше не відоме.

IV.3.B.i. Oὗ ὁ θεὸς οἶδεν τὸ ὄνομα, ἐποίησεν

Дана формула реконструюється лише в одному херсонському написі на плиті з рельєфом (V 31). Вона засвідчена у кількох християнських написах (наприклад, SEG XXXVII 464 d8; SEG XXIII, 653 (ἐψήφωσεν) та, безсумнівно, споріднена з формулою Ὑπὲρ τῆς εὐχῆς, οὗ ὁ θεὸς εἶδεν τὸ ὄνομα (I.Ilion 156; SEG XV, 141; Σωτηρίου 1952, 198; Feissel 1983, № 102A, 104, 109) та деяким іншим подібним (наприклад, IdC 73).

IV.3.C. Демонстративні

Щодо визначення типу див. вище (IV.3). Такі написи відомі (переважно із середньовізантійського часу) з Херсону, Бакли, Ескі-Кермену та Судаку.

IV.3.C.a. Φ(ῶς) Χ(ριστοῦ) φ(αίνει) π(ᾶσιν)

Абревіатура ΦΧΦΠ розшифровується як Φῶς Χριστοῦ φαίνει πᾶσιν, а не як Φῶς Χριστοῦ φωτίζει πάντας (як припускав Шангін; див. ком. до V 42), що підтверджує її повне написання у низці написів (SEG VIII 56; SEG VIII 216; Guarducci, EG IV 453). Вона зустрічається зазвичай як додатковий символ на чотирьох кінцях або в кутах між рукавами хреста. Ця формула у християнській епіграфіці зустрічається, згідно з PHI7 Database, більше 13 разів, починаючи із середньовізантійського часу. Вона пишеться частіше у скороченні (Винятки див. вище). У Північному Причорномор'ї вона зустрічається завжди у скороченні (у V 35 нестандартному) та з хрестом у V 35, V 42, V 89 з Херсону та V 200 із Сюренської фортеці (всі середньо- чи пізньовізантійського часу). Див DACL I 2, 2325; VII 1, 685; VIII 1, 1108-1111.

IV.3.C.b. Φῶς, ζωή

Ця поширена в християнській епіграфіці (згідно з PHI7 Database, більше 30 разів) формула походить від Іов 1, 4 (див. Guarducci, EG IV 310, 439–440); в поширеному вигляді вона зустрічається в IdC 54: "Я світло; Я життя». Звичайно ж вона буває представлена у двох видах: з повністю виписаними словами (зазвичай один над іншим) та у вигляді хреста з омегою у центрі. До першого типу відносяться V 36 та V 50 з Херсону (другий з'єднаний з інвокативним написом) та V 220 з Ескі-Кермену; до другого — V 37 з Херсону, V 250 з Судаку та V 329 з Таманського півострову.

Для обох типів існують аналогії у християнській епіграфіці: для першого — Popescu 1976 № 49, 50; Grégoire 1929 № 265 (схожі на V 36 за розташуванням літер щодо хреста); IGLS 1726; SEG XXXV 1119); для другого - Popescu 1976 № 91; IGLS 1682, 1701, 1862, 1869 та ін.

IV.3.C.c. Φῶς

Такий варіант із одним «світлом» засвідчений у двох написах з Херсону: V 39 та V 40. Його можна було б вважати недописаним ізводом формули «Світло, життя» (див. вище), однак у християнській епіграфіці відоме й поодиноке існування «світла»: у вигляді двох слів, що перехрещуються (SEG XXXV, 1562; Палестина, VI ст. (?)) або у поєднанні з альфою та омегою (SEG XXXI, 674 (19); Іатр у Болгарії, IV–VI ст.), як у випадку V 39.

IV.3.C.d. Α Ω

Щодо цієї формули, що зустрічається в V 38, V 40, V 62, V 14 .1.2, V 265, V 296, V 305 (Усі ранньовізантійського часу), подр. див. RAC I, 1–4.

IV.3.C.e. Ἰ(ησοῦ)ς Χ(ριστὸ)ς νικᾷ

Ця надзвичайно поширена у християнській іконографії формула завжди пов'язана із зображенням хреста. Подр. про неї див. Dölger 1910, 186ff. та CCAG VII, 245ff та Rhoby 2013. У Північному Причорномор'ї вона відома з кінця VIII – початку IX ст. (№ V 226) та зустрічається 20 разів.

IV.3.C.f. Κύριος φωτισμός μου καὶ σωτήρ μου

У Північному Причорномор'ї ця формула зустрічається лише один раз, та й то в сильно фрагментованому вигляді, V 97 з Херсону. Вона являє собою Пс 26, 1, у нашому випадку, мабуть, без кінця τίνα φοβηθήσομαι (як у Thomsen 1921, 107). Пс 26, 1 часто використовують у богослужінні, зокрема і як прокімени. Хоча аналогічні написи з Румунії, Малої Азії та Сирії містяться на дуже різних носіях: мармурових судинах (Popescu 1976 № 60, 118), надгробні пам'ятники (?) (MAMA VI, 385), карнизи (IGLS 1669, 1679), жодну з них не виконано у формі хреста.

IV.3.D. Апотропеїчні

Апотропеїчні формули можуть використовуватися в християнській епіграфіці як окремо, як на спеціальних апотропеїчних написах, так і на інвокативних, надгробних та інших написах як додаткові символи, однак у Північному Причорномор'я відомий лише перший тип (всього 4 випадки).

IV.3.D.a. Φεῦγε ζῆλος, Χριστός σε διώκει

Ця рідкісна формула зустрічається всього двічі: на близьких один одному за часом каменях з Херсону (V 42 та V 109). Перший з них має ще й формулу Φῶς Χριστοῦ φαίνει πᾶσιν на рукавах хреста. Обидва камені є зображенням «прозяблого» хреста з кінцями складної форми (т.зв. «крапельними», порівн. V 67 та V 89).

Апотропеїчний характер цієї формули підтверджується її паралелями. Найближчою аналогією можна вважати срібний амулет із Смірни (?) (Grégoire 1929 № 90bis): Φθόνος. Φεῦγε μεμισμένη· Σολομῶν σε διώκει, що має паралелі в інших амулетах із «печаткою Соломона». Закляття з формулою φεῦγε поширені й в лапідарній епіграфіці: IGLS 1443 (Апамена; карниз; Χριστοῦ τὸ νῖκος. Φεῦγε Σατανᾶ); Gatier 1985, I, 160bis (Θεὸς βοηθός. Βάσκανε, φεῦγε). Також відомі й апотропеїчні формули з дієсловом διώκειν: IGLS 1599 (Іджаз): ἡ Τριάς, ὁ θεός, πόρρω διώκοι τὸν φθόνον. Шангін навів як паралель даної формули текст із рукопису РНБ гр. 116 (CCAG XII, 169): ... καὶ ὁ ἕτερος ἄγγελος τὸν στρόφον ἀπολύει· Φεῦγε, στρόφε· καὶ ὁ ἕτερος· Ὁ Χριστός σε διώκει.

IV.3.D.b. Σταυροῦ προκειμένου, ὁ φθόνος ἀπέστω

Ця формула зустрічається у Північному Причорномор'ї лише одного разу: V 43 З Херсону (VI-VII ст.). Буквальних аналогій їй немає, але є багато близьких паралелей: [τοῦ στ]αυροῦ πα[ρ]όντος, ἔκθρος οὐ κ[ατισ]χύσι (IGLS 494; Кінесрін, 550 р.), [σ]ταυροῦ προκιμένου, οὐδὲν ἰσχύει ὁ φθόνος (IGLS 1910; Ель-Бардуне, VI ст.), σ[τα]υροῦ [παρόντος], οὐδὲν ἠσ[χύ]ει φθόνος (Grégoire 1929, № 230(3); Баргілія у Карії). Початок формули - σταυροῦ προκειμένου, зустрічається також у IGLS 1676 та 1696. Формула Φθόνος ἀπέστω відома за SEG XXXVII 1271 (Анемурій в Кілікії, кін. V ст.). Як і в написі з Баргілії, у нашому випадку мова може йти про силабо-тонічний вірш: два рядки по дві амфібрахії у кожній (що утворюють один додекасилабічний рядок).

IV.3.E. Інвокативні

Як зазначалося вище, роль інвокацій підвищується в середньовізантійський час: до більш раннього часу відносяться з достовірністю лише V 49 з Херсону та V 266 із Керчі.

IV.3.E.a. інвокативний

Ця інвокативна формула є, безсумнівно, найпоширенішою у християнській епіграфіці; вона зустрічається як на лапідарних пам'ятниках, так і серед графіті та діпінті. За своїм походженням вона споріднена з іншою знаменитою літургійною інвокацією κύριε ἐλέησον (див. нижче). Багаторазово зустрічається вона й у Північному Причорномор'ї, проте лише у нелапідарних формах.

Відомо, що у візантійську епоху дієслово βοηθέω вживалося з усіма непрямими відмінками. Цікаво, однак, що у Північному Причорномор'ї лише раз зустрічається нормативне управління дативом (V 213 ; втім, рідкісне воно й в християнській епіграфіці). Але й генетів (пор. Wessel 1989 № 517; Feissel 1983 № 262; Bandy 1970 № 73A; Grégoire 1929 № 96, 148, 226; I.Eph 185.14, 1285.15, 4312b, 4312c) при βοήθει вживався рідко: він засвідчений тільки V 47 з Херсону та й там укладач переходить в епітеті (τὸν ἁμαρτωλὸν καὶ ἀνάξιον δοῦλον) на аккузатів, а більшість доповнень у цій формулі стоїть у знахідному відмінку. Цікаво, що аккузатів у цій формулі вживається в християнській епіграфіці, як здається, рідше давального та родового (Beševliev 1964 № 254; Grégoire 1929 № 40bis; Studia Pontica 250; I.Eph 4148, 4284).

Якщо при βοήθει стоїть об'єкт у вигляді імені інвоканта, то останній завжди (за винятком V 150 та V 251) супроводжується визначенням «Твоєму рабу» (τοῦ δούλου σου/τὸν δοῦλόν σου).

Крім того, як об'єкт може стояти вираз «цьому будинку», знову ж таки у знахідному відмінку (τὸν οἶκον τοῦτον) — це V 50 на античному надгробному рельєфі з Херсону (у поєднанні з формулою φῶς, ζωή); Паралель цьому є IGLS 1451, 2635.

Сюди примикає й варіант Χριστέ, βοήθει, який зустрічається в Північному Причорномор'ї лише одного разу, V 48 з доповненням у аккузатіві - паралелі див. Ὀρλάνδος, Βρανούσσης 1973 № 132; IG XII,5712; Studia Pontica 278d; I.Eph 1285; I.Apameia und Pylai 65; SEG VII, 954.

IV.3.E.b. Κύριε, ἐλέησον

Ця формула безсумнівно споріднена з попередньою, але має ще й важливий літургійний підтекст - вона завершує вигуки у більшості візантійських єктеній. У Північному Причорномор'ї вона, ймовірно, зустрічається в сильно фрагментованому V 185. Паралелі їй численні (наприклад, SEG VIII167; SEG XXXVI 1268 (bis); Bull. ép. 52, 151). У V 266 до неї додано «раба Божого» (замість «раба Твого») — це лише дві аналогії: CIG 8915b і SEG VIII, 745.

IV.3.E.c. Κύριε/Σωτήρ, σῶσον

Варіанти цієї формули із зверненням, відповідно, до Господа чи Спасителя зустрічаються в Північному Причорномор'ї по разу: у V 53 (також, можливо, V 345) та V 336, причому в першому відбувається жахливе змішання трьох відмінків одразу: τῷ δοῦλον σου ...σακίου (хоча артикль тут, можливо, відображає просто випадіння кінцевого ню в аккузатіві, характерне для новогрецької, а ім'я в генетіві стоїть під впливом σου). Паралелі для формули з Κύριε знаходять в Beševliev 1964 № 136 (XIII-XIV), Negev 1981 № 82, 83, 85 (ранньовізантійський час), а для Σωτήρ – в Grégoire 1929 № 450 (Анкіра, IX-X ст.).

IV.3.E.d. Θεοτόκος, ...

Звернення до Богородиці численні у християнській епіграфіці. Зустрічаються й випадки звернення у номінативі замість вокативу (наприклад, SEG XXX 1701; Телль Фейран у Палестині, V ст.). Найчастіше за ім'ям Богородиці йде прохання "Допоможи". У Північному Причорномор'ї прохання до Богородиці є лише у V 2з Білгород-Дністровського.

IV.3.F. Надгробні

Даний тип написів - найпоширеніший у Північному Причорномор'ї у всіх регіонах та у всі епохи.

IV.3.F.a. Ὑπὲρ (μνήμης καὶ) ἀναπαύσεως

У візантійській епіграфіці дана формула використовується як у посвятних, так й в надгробних написах. Однак у Північному Причорномор'ї вона засвідчена тільки на надгробках. Формула ця відома в двох варіантах: короткому (Ὑπὲρ ἀναπαύσεως) та розлогому (Ὑπὲρ μνήμης καὶ ἀναπαύσεως).

Перший з них зустрічається в двох написах з Херсону (V 60 ) та Тепе-Кермену ( V 206). Йому існує багато паралелей: наприклад, Hagel 1998 № Mer 1 (Меріамлік); Grégoire 1929 № 160, 244; IGLS 695, 9283. Важливо також, що цей варіант формули зустрічається у єврейському надгробку КБН 736.

Дещо частіше зустрічається друга версія: як у Північному Причорномор'ї (V 61 з Херсону, V 115 з Бакли, V 253 з Судаку та V 339 з Тамані), так й у християнській епіграфіці взагалі (пор. Hagel 1998 № Kan 7b; Negev 1981 № 74; Lefebvre 1907 № 410, 535, 619, 620, 627, 648). До єгипетських написів особливо близький надгробок з Тамані, що містить, як і вони, у другій частині формулу Ἐτελειώθη ... Додавання слів τοῦ δούλου τοῦ θεοῦ перед ім'ям покійного на пам'ятниках Бакли й Тамані знаходить собі лише одну аналогію, що реконструюється. (Popescu 1976 № 12).

Неясною залишається точна формула з V 314 з Керчі (Ὑπὲρ αἰωνίας ...), але судячи з єдиної паралелі (SEG VI 442) далі стояло слово μνήμης.

З особливостей даної формули слід зазначити варіант Ὑπὲρ μακαρίας μνήμης καὶ ἀναπαύσεως на надгробку з Судаку (V 253). Цей варіант можна вважати породженим контамінацією з формулою μακαρίας τῆς μνήμης (див. IV.3.F.e), а можна — похідним від формули Ὑπὲρ ἀναπαύσεως, κοιμήσεως καὶ μακαρίας μνήμης (BCH 25, 192b, Гераклія Понтійська; MAMA I, 260, Деделер у Лікаонії, середньо- або пізньовізантійський час).

IV.3.F.b. Κύριε, ἀνάπαυσον

У Північному Причорномор'ї засвідчено кілька написів з такою формулою. Три з них (V 62, V 64 та V 63 з Херсону) мають як об'єкт вираз «тут душі, що лежать» (τὰς ψυχὰς τὰς ἐνθάδε ἀνακειμένας (κατακειμένας)). Такий варіант знаходить найближчу аналогію в IGLS 355B (Антіохена, 521 р.), проте його триразове повторення у Херсоні говорить про яскраво виражений локальний варіант. Представлений один раз (V 153 з околиць Інкермана) та короткий варіант (з τὴν ψυχήν) - для нього порівн., наприклад, Lefebvre 1907 № 97, 99, 513; Ricci 1903, № 11. Варіант «упокій… з праведними» (V 64) відомий за Lefebvre 1907 № 650 (Нубія). До нього примикає й формула «душа твоя з праведними» з V 65: порівн. ICUR 4433; у варіанті «Бог нехай упокоїть душу твою з праведними» вона відома у написі зі Смірни 541 або 543 р. (Grégoire 1929 № 71).

Інший херсонський напис (V 32) має як доповнення ім'я покійного і є, ймовірно, посвятним. Нарешті, V 254 із Судаку зберігся фрагментарно, але поєднує цю формулу зі словом «амінь» (пор. Moab 320). Характерно, що, згідно з PHI7 Database, формула κύριε, ἀνάπαυσον зустрічається у Малій Азії лише 4 рази (з «упокою душі» — 1), у Греції — 1 раз, у латинській Північній Африці – 1 (під питанням), тоді як у сиро-палестинському регіоні – 23, у Єгипті та Нубії - 70 (!). Тому ймовірніше, що в Херсон дана формула потрапила зі Сходу.

IV.3.F.c. Κεκοίμηται

Дана формула зустрічається лише у V 66 (915 р.) та V 68 (1183 р.) з Херсону. Її своєрідність у цих написах полягає в тому, що вона починається з дієслова, й у додаванні слів «що в блаженній пам'яті й раб Божий» (що об'єднує її з формулою, що починається з Ἐκοιμήθη, див. нижче). Для Малої Азії стандартний варіант «Тут спочив раб Божий»: 12 випадків, згідно з PHI7 Database, причому всі вони з Анкіри, а єдиний датований напис відноситься до 569 р. (Grégoire 1929 № 5а). Додавання ὁ τῆς εὐλαβοῦς μνήμης замість «раба Божого» є в Jerphanion 1928, 287 № 60 з тієї ж Анкіри. За межами Анкіри формула зустрічається лише одного разу в Римі (ICUR 19826; катакомби Киріаку) з ім'ям померлого на першому місці та додаванням «у світі». Таким чином, у Херсоні ми маємо справу або із запозиченням з Анкіри, або з традицією, що самостійно виникла, не характерною для решти Північного Причорномор'я: у той самий середньовізантійський час там поширені не відомі у Херсоні формули з Ἐτελεύτησεν (район Бакли) та Ἐτελειώθη (Боспор і зона його впливу; див. нижче).

IV.3.F.d. Ἐνθάδε κατάκειται

Формула Ἐνθάδε (варіант з Ἔνθα більш рідкісний й зустрічається лише в V 268) κατάκειται бере свій початок ще у пізній античності й зустрічається на язичницьких надгробках, але особливе й повсюдне поширення набуває в християнській епіграфіці у ранньо-і середньовізантійський період. У Північному Причорномор'ї ця формула виявляється однією з найчастіших: для ранньовізантійського часу вона засвідчена у Херсоні (V 72; для V 73, V 74, V 75 точна її форма невідома), на європейському (V 267, V 268, V 269, V 270, V 271, V 272, V 273, V 274, V 275, V 276, V 277, V 278, V 279, V 280, V 281, V 282, V 283, V 284, V 285, V 286) та азіатському (V 332) Боспорі . Потім вона повністю зникає. Характерно, що формула витримується завжди дуже суворо, не даючи варіантів типу Ἔνθα κεῖται (див., наприклад, Guarducci, EG IV, 411, 415, 445, 452, 512, 525).

Другим, не менш поширеним у візантійському Північному Причорномор'ї варіантом цієї формули є вираз Ἐνθάδε (варіант із Ἔνθα зустрічається лише у V 72) κατάκειται ὁ δοῦλος (ἡ δούλη) τοῦ θεοῦ. Для ранньовізантійського часу він засвідчений у Херсоні (V 71) та Пантікапеї (V 287 , V 288, V 289, V 290, V 190, V 292, V 293, V 294), а для середньовізантійського — у Боспорі (V 316, 767 р.; V 315, 819 р.) та на Кубані (V 336, 912 р.). Десь у X ст. обидва ці варіанти поступаються місцем новій формулі Ἐκοιμήθη ὁ δοῦλος (ἡ δούλη) τοῦ θεοῦ, але не зникають остаточно: свідчення тому — V 234 (Алушта, 1291–1392 рр., V 335 (Тамань) та, можливо, V 242 (Партеніт, 1471 р.).

IV.3.F.e. Ἐκοιμήθη

Дана формула зустрічається вже у ранньохристиянських написах (наприклад, ICUR 3978, 10612, 11711; Wessel 1989 № 883; IGLS 733; Ricci 1903, № 2, 4) та продовжує існувати у середньовізантійський період (наприклад, Malay 1994, 511 (IX-X ст.). У Північному Причорномор'ї в такому короткому вигляді вона відома лише в V 69 з Херсону (X–XII ст.)

У Північному Причорномор'ї ця формула засвідчена переважно у варіанті Ἐκοιμήθη ὁ δοῦλος (ἡ δούλη) τοῦ θεοῦ (єдиний можливий виняток — V 215), що був відомий й в ранньовізантійську епоху (наприклад, I.Iznik 574), але поширеному переважно з кінця X ст. (наприклад, Guillou 1996 № 146 (Барі, 1075 р.); Grégoire 1929 № 327 (Тіатира, 1006 р.); IdC 95 (X-XI ст.), 96 (1052 р.); IGLS 810 (Антіохія, 1063 р.), 814 (Антіохія, 1042 р.)). Написи Північного Причорномор'я з цією формулою розділяються на дві хронологічні групи: X–XI ст.: V 67 з Херсону, V 122 з Басману, V 319 з Боспору та, ймовірно, V 70 з Херсону та V 322 невідомого походження, й сер. - 2-а половина XIV ст.: V 232 (Ай-Василь), V 260 (Феодосія), V 320 (Боспор) та V 340 (Таманський півострів) та, ймовірно, V 235, V 256, V 318.

Нарешті, ця остання формула стає панівною у Гірському Криму XIII-XV ст. вона зустрічається в селах Високе (V 123, V 125, V 126, V 127, V 128, V 129, V 130, V 131), Голубинка (V 135, V 136, V 137, 133), Красний Мак (V 165), Кудрине (V 167, V 169), Лакі (V 140, V 141, V 142, V 143, V 144, V 145), Маріамполь (V 197), а також на Мангупі (V 189), Качі-Кальоні (V 162, V 163, V 164), Сюренської фортеці (V 200), Тепе-Кермені (V 205), Черкез-Кермені (V 210, V 211, V 212) та Ескі-Кермені (V 224), у Інкермані (V 151, V 159), а також у написах невідомого походження (V 124, V 146, V 229, V 228) та у Щебетівці (V 262) у Південно-Східному Криму.

Іноді перед словами «раб (раба) Божий (Божа)» вставляється епітет «іже у блаженній пам'яті» (ὁ ἐν μακαρίᾳ τῇ μνήμῃ). Є варіантом широко поширеного визначення «блаженної пам'яті» (μακαρίας τῆς μνήμης або навіть μακαρίαν τὴν μνήμην (Sironen 1997)). У Північному Причорномор'ї він засвідчений лише в V 67 — повних аналогій йому немає.

У V 321 (VIII–IX ст.) зустрічається унікальне, й дає частково хибний сенс позначення Ἔνθα ἐκοιμήθη, що виникло, мабуть, через придбання формули Ἔνθα(δε) (κατα)κεῖται ὁ δεῖνα. Ἐκοιμήθη (пор., наприклад, IG XIV 245).

IV.3.F.f. Ἐτελειώθη

У якості самостійної, тобто вступної, формули (пор., наприклад, IGLS 2897, I.Eph 4143) Ἐτελειώθη у Північному Причорномор'ї зустрічається у двох написах IX–X ст. з Південного та Східного Криму: V 240 (Партеніт) та V 315 (Боспор). В обох випадках вона супроводжується доповненням «раб Божий». Також вона може використовуватися для введення датування поховання (V 240, V 315, V 316 (Боспор, 767 р.), V 336 (Таматарха, 912 р.)) або використовуватися з метатезою імені (V 188 (Мангуп, XIV-XV ст.) - Ἰω(άννης) ἐτελειώθη). Останній напис не можна вважати надгробком у власному значенні цього слова, оскільки це запис про смерть (можливо, ктитора), виготовлена фарбою на колонці вівтарної перешкоди. Всі інші приклади належать VIII-IX ст. і відносяться до зони культурного впливу Боспору (про боспорський вплив у Партеніті див. ком. до V 243).

IV.3.F.g. Ἐτελεύτησεν

Дана формула в ранньовізантійському Північному Причорномор'ї зустрічається лише для введення датування у надгробних написах: V 71 (Херсон, VI ст.), V 288 (Боспор, IV ст.). У середньовізантійський період вона з'являється й на початку епітафій, причому лише у районі Бакли: V 117 (Бакла, X–XIII ст.), V 134.3, V 134.8 (Глибокий Яр, 1034 р.). Ця формула дуже поширена у християнській епіграфіці, де зустрічається в обох позиціях: 175 випадків, згідно з PHI7 Database.

IV.3.F.h. Μνημεῖον / Μνῆμα

Позначення надгробка як пам'ятника зустрічається у Північному Причорномор'ї 4 рази. 3 рази воно подано словом μνημεῖον. Це три написи з Херсону (V 76, V 78 та, можливо, V 77) та одна з Боспору (V 295; 437 р.). Аналогій їм більше сотні (наприклад, Wessel 1989 № 624 (Катанія), 826 (Сіракузи); Feissel, Spieser 1979, № 25 (IV-V ст.); I.Iznik 551; Lefebvre 1907 № 515, 581).

Двічі з'являється термін μνῆμα (в одному й тому ж V 79 з Херсону), що має також близько 130 паралелей (наприклад, Wessel 1989 № 828, 829; Hagel 1998 (36 разів), Gatier 1986 (10 разів)).

IV.4. Епіграфічне датування та ери

Число датувань у візантійських написах Північного Причорномор'я порівняно з античністю різко скорочується. Вони зберігаються практично виключно у будівельних та, особливо, поховальних написах, причому у останніх, на відміну античної епохи, стають майже обов'язковими.

Дати вводяться найчастіше словом ἔτους, рідше ἔτει (зустрічається лише у Горянці XIV ст.: V 142 та V 143) або ἐπὶ ἔτους (усі XIV–XV ст. крім V 134.3): будівельні V 2 (Білгород), V 175, V 176 , V 177 (Мангуп), V 209 (Черкез-Кермен), поховальні V 123, V 125, V 130 (Високе), V 124 (Високе?) та V 167 (Кудрине) та пам'ятний V 215.3 (Чилтер-Мармара, 1402-1403 рр.). Формула ἐν τῷ ἔτει з V 305 --> (Пантикапей, 491 р.) у такому вигляді унікальна для Візантії, хоча споріднена з нею ἐν ἔτει була вкрай популярна в ранньовізантійської Сирії та Палестині (близько 50 прикладів, згідно з PHI7 Database) проте вона походить, очевидно, з античної епіграфічної традиції Боспору (КБН 1315 та ще 13 прикладів з числом року після артикля). У Північному Причорномор'ї Х ст. двічі зустрічається добре відома у Візантії (62 випадки, згідно з PHI7 Database) формула ἔτος: V 66 (Херсон, 915 р.) та V 172 (Мангуп, 994–995 рр.).

IV.4.A. Локальні ери

У ранньовізантійському Північному Причорномор'ї епіграфічно засвідчені дві античні локальні епохи: херсонська та боспорська.

До цього часу єдиним джерелом відомостей про Херсонську еру вважається напис імператора Зенона (V 6, 487–488 рр.). Вона датована 512 роком, з чого слід, що початок Херсонського літочислення припадало на 25 р. до н.е. можна з обережністю припустити, що датування за цією ерою наприкінці V ст., після тривалої перерви (останній напис — IOSPE I ², 439), пов'язаний із сплеском херсонського патріотизму, що відбилося в створенні в V-VI ст. локальної хроніки, яка розповідала про події ІІІ-ІV ст. й якою користувався Костянтин VII Багрянородний у De administrando imperio 53. Втім, до V 6 можна на наш погляд додати ще V 24 (674–675 рр.?) — у цьому випадку виявляється, що локальна ера проіснувала до кінця VII ст., що узгоджується із відомостями візантійських істориків про напівнезалежне становище міста до початку ІХ ст.

Більшість ранньовізантійських пам'яток, датованих за боспорською ерою, відносяться до останньої третини V ст. (V 305, V 304, V 331, V 342). Однак V 294 (437 р.; див. також ком. до V 273) показує, що традиція датування з боспорської ери (починалася з 296 р. до н.е.) не припинялася протягом IV-V ст. Останній напис, датований таким чином, відноситься до 497-498 років. (V 304 ; див. також ком. до V 275 (507–508 рр.?)): припинення цієї традиції бачиться у приєднанні Боспорського царства до Візантії (517-527 рр.).

IV.4.B. Датування по правителям

Як було зазначено вище, посилення ролі центральної влади у візантійському Північному Причорномор'ї оберталося згасанням місцевої епіграфічної традиції: у тому числі й датування офіційних написів даються за візантійськими імператорами. У принципі, традиція датування за царем і найважливішим сановником існувала й в Боспорському царстві (хоч і дублювалася роком місцевої ери), однак саме під візантійським пануванням вона стає домінуючою, супроводжуючись також зазначенням індикту як знаком єдиної загальноімперської хронології. Для ранньовізантійського часу це V 5, V 7, V 171 (єдиний з роком правління), V 265, V 329, причому зазвичай вони вводяться формулою ἐπὶ τοῦ δεῖνος. У них та інших є й згадка про інших сановників, які займалися будівництвом. Як локальний варіант, ймовірно, існувала формула «при такому єпископі» (V 9). Традиція датування за імператорами продовжується й у середньовізантійський час (V 11, 1059 р.; V 12; з формулою επὶ τοῦ δεῖνος βασιλέως), хоча в V 172 згаданий лише топотіріт феми, а в V 226 — взагалі хозарські хаган та тудун. У пізньовізантійську епоху написи зі згадкою імператорів взагалі невідомі, зате з'являються датування по місцевим правителям (V 2, V 148, V 173, V 174, V 175, V 176, V 177, V 178, V 179, V 180), причому в більшості вони уточнені згадкою року до епохи від створення світу. Для написів Мангупу, починаючи з Х ст. (V 172, V 179 ), та особливо князівства Феодоро (V 14, V 148, V 179, V 180) характерна унікальна формула ὑπὸ ἡμερῶν. Вона поширювалася й на негрецьких правителів (Темір-Кутлук у V 144, 1364 р.), які використовували також, у наслідуванні візантійським імператорам (пор. МАМА IV, 94; VI, 340; Feissel, Avramea 1987 № 25), та формулу ἐπὶ τῆς βασιλείας (V 226 й, можливо, V 177 ). Є, нарешті, пізньовізантійське датування й за правління митрополита (V 241 ).

IV.4.C. Епоха «від Адама»

Датування роком за ерою «від Адама» міститься у групі з п'яти написів: V 307 (Керч, 691–692 рр.), V 316 (Керч, 767 р.), V 315 (Феодосія, походить з Керчі, 819 р.), V 317 (невідомого походження, 884 р.) та V 243 (Партеніт, 906 р.). Усі вони, крім передостанньої (невідомого походження), пов'язані з Боспором (автором) V 243 був монах Микола з Боспору). Таким чином, виходить, що наприкінці VII - на початку Х ст. у Боспорі було в обігу датування «від Адама». У візантійській епіграфіці таке позначення вкрай рідкісне не зустрічається ніде раніше кінця XII ст. (Stylianou 1960, 98).

У палеографічно близькому до V 243 та V 317 напису з східного берега Керченської протоки V 336 (912 р. ?) вже стоїть позначення «від створення світу» (див. нижче), яке (зазвичай опускається) могло бути введено в напис спеціально для протиставлення датування «від Адама». Межі існування датування «від Адама» на Боспорі між 691 та 906 pp. збігаються за часом з хозарським пануванням на Боспорі — її зникнення тоді слід пов'язувати із затвердженням влади імперії у регіоні (див. Майко 2009): типове для Візантії датування за роком без вказівки ери починає домінувати на Боспорі з середини XI ст. (V 319 , V 340).

У V 243 та V 316 також стоїть вказівка на індикт (у V 307 воно могло не зберегтися).

У багатьох написах рік "від Адама / від створення світу" зіставляється з індиктом, що означає автоматично його вересневий, а чи не березневий характер. Однак три написи говорять у даному випадку на користь вересневого новоліття: в V 243 та V 315 тільки числа вересневого року збігаються із зазначеними в них днями тижня, а V 11 (6567 рік від створення світу) міг бути встановлений тільки в 1059 р., оскільки в 1060 р. Ісаак Комнін не був імператором. Отже, вже з початку Х ст. рік від створення світу розумівся тут як вересневий, причому одразу в двох епіграфічних традиціях: херсонській (V 11) та боспорській (V 243 та V 315). Стійкість локального датування "від Адама" (див. вище) говорить на користь того, що й у написах VII-VIII ст. (V 307, V 316) також використано вересневий рік.

IV.4.D. Епоха «від створення світу»

Єдине позначення ери «від створення світу» перебуває у вищезгаданому написі V 336: тут воно могло бути введене на відміну від прийнятої у Боспорі ери "від Адама" (див. IV.4.C). Згідно з PHI7 Database, найбільшу популярність таке позначення мало в ІХ-Х ст.

У переважній більшості написів позначення ери немає, а датування просто вводиться формулою «в 6... році» — лише 61 випадок, причому зустрічаються вони в всіх регіонах Північного Причорномор'я. Найраніша з таких пам'яток датується 915 р. (V 66), що узгоджується з припущеною вище датою появи епохи «від створення світу» у Північному Причорномор'ї. У будівельних написах Феодоро є два випадки, коли (ймовірно, під впливом палеологівської епіграфіки) число року виписувалося словами: цілком(V 241, 1427 р.) або частково (V 178, 1403; пор. також V 258, див. нижче).

IV.4.E. Епоха «від Христа»

Датування «від Христа» зустрічається у візантійському Північному Причорномор'ї лише одного разу у V 258 (Судак, 1412 р.) й пов'язаний, ймовірно, з генуезьким впливом (див. також ком. до V 172). У всій візантійській епіграфіці, згідно PHI7 Database, формула ἀπὸ Χριστοῦ зустрічається чотири рази, причому завжди як альтернативне датування.

IV.4.F. Альтернативний рахунок днів тижня

У двох написах кінця XIV ст. з Гірського Криму: V 167 (1392 р., Кудрине) та V 124 (1387 р., Високе (?)), зустрічається альтернативний рахунок днів тижня з понеділка. З пізньовізантійського часу у Північному Причорномор'ї ми маємо тільки один приклад традиційного рахунку днів тижня — V 242 .1 (1472, Партеніт). Такий рахунок засвідчений в Партеніті вже в Х ст. (V 243) і міг бути стійкою локальною традицією - тому не можна з точністю спростувати те, що вищеописаний альтернативний рахунок днів був типовий для Готської єпархії.

IV.5. Мова написів

Загалом, грецька мова візантійських написів Північного Причорномор'я відповідає тому, що ми знаємо про розвиток грецької мови у IV–XV ст. Головне питання, яке виникає при його аналізі, наступне: чи є той чи іншій відступ від язикової норми закономірним явищем чи наслідком «варваризації» грецької мови в контактній зоні Північного Причорномор'я? Вирішити його досить складно. Паралельно необхідно оцінити й ряд рис на предмет, чи вони є діалектними.

Мову написів можна оцінити за двома основними критеріями: фонетикою, особливості якої проявляються найчастіше в орфографії, та граматиці, насамперед, морфології. Від аналізу синтаксису нам доводиться тут утриматись через переважну формульність синтаксису візантійських написів Не наводимо ми як приклади й читання, що під питанням.

IV.5.A. Орфографія та фонетика

Частину своїх фонетичних особливостей мова візантійських написів Північного Причорномор'я успадкувала ще від пізньої античності. До них відноситься, наприклад, передача латинського звуку b бетою (V 5, 392–393 рр.), ім'я Σαμβάτιος замість Σαββάτιος (V 17, V 282, див. ком.).

На власне візантійському етапі фонетика цих написів проходить три основних етапи. На першому, який простежується в Херсоні та Пантікапеї, ми спостерігаємо повну втрату голосними довготи та перетворення дифтонгу ai в є, проте це використовується для передачі звуків і є, та i: πρησβυτέρον та Χρηστοφόρου (V 61 ), ἐνθάδη (V 282); ει в одному випадку (V 282) може передавати те як і раніше, дифтонг єi, то звук i: κατάκειτη і Σωτήρεις. Виходячи з датування таких прикладів (V 61, V 282, V 283, V 306, V 331, V 328), даний етап слідує відносити до IV-V ст., а не до VI-VII, як вважав Латишев (Латышев 1896, 24).

На другому етапі фонетика написів набуває всіх класичних рис ітацизму, Винятком є перехід іпсилону у звук i. Перший датований приклад цього етапу — V 6 (487–488 рр.) та V 305 Слід зазначити, що така зміна ē та дифтонга єi демонструє й більш ранній V 5 (392–393 рр.), що належить, мабуть, не північно причорноморської традиції (див. ком.). Не до кінця ясною залишається доля дифтонгу οι, який вже у римський час став передавати той самий звук, що й іпсилон: перший приклад його перетворення на звук i датується 906 р.( V 243; Партеніт).

Нарешті, десь із IX ст., паралельно з рештою території Візантії, відбувається перехід іпсилону в звук i. Найперші приклади — V 50.2 (Херсон, IX-X ст.), V 243 (Партеніт, 906 р.) та V 172 (Мангуп, 994–995 рр.).

Загальне для пізньої Візантії часте змішування номінативу та аккузативу частково викликано втратою звучання кінцевим ню в аккузативі; з інших прикладів див. ἐκτήσθην замість ἐκτήσθη у V 241 (Партеніт, 1427 р.)

З того, що можна було б назвати діалектизмом відзначимо лише випадання звуку n у формах part. praes. та aor. act. –οντ- й –αντ- (V 52; Херсон, V–VI ст.; V 108, 2 рази; Херсон, XIV ст.). В останньому випадку те саме відбувається й в формі πάντας, а в V 124 (Гірський Крим, 1387 р.) – в імені Ἀρχοντίσσας. Однак для того ж γράψαντι це явище засвідчено й в IGLS 371 (Антіохена, 496; порівн. також SEG XXVII, 848). Також регулярним є випадання мю у назвах місяців на –μβριος (наприклад, в V 125, V 133, V 154); відзначимо й форму φεβροαρήο у V 240 (Панаїр, Х ст.). Примітна форма ἐφώνεψαν замість ἐφόνευσαν у V 175.

Також у пізньовізантійському Північному Причорномор'ї зустрічається зміна тети та тау: τοῦθο (V 108; Херсон, XIV ст.), ἐτελιότη (V 188; Мангуп, XIV–XV ст.). Порівн. також зміна хі та капи: ім'я Τηλεχλῖς замість Τηλεκλῆς (?) у V 82. 3 (Херсон, 2 пол. IV ст.); зворотна заміна - ім'я Σωτήρικος замість Σωτήριχος у пізньовізантійському Гірському Криму (V 121, V 208; хоча це може бути окреме ім'я).

З інших фонетичних особливостей відзначимо у Білгороді XV ст. форми βιηθείᾳ (V 1) й αὐφέντος, ἀφεντίας (V 2.3) — випадання іпсилону в останній відображає зміну вимови й знаходить паралелі в грецькому надгробку 1635 р. з Москви (Авдеев, Виноградов 2012).

Ми не відзначаємо спеціально такі рядові для візантійських писарів орфографічні помилки як гаплографія (наприклад, у V 5, V 134, V 243) та диттографія (наприклад, у V 128), які далеко не завжди передають реальну вимову слів. Відзначити тут стоїть стійку форму ἀννάπαυσον у Херсоні (V 64, V 159), а також κατάκιτε на Боспорі (V 268, V 269, V 274, V 275, V 285, V 286, V 287, V 289.1, V 291, V 294; чергується, втім, з κατάκιται). До тієї ж категорії помилок відноситься змішання схожих у написанні букв, наприклад, лунарних епсілонів та сигми в V 18 та V 19, й пізніше неправильне написання дифтонгів, наприклад, у V 123, βοΰθη у V 262.

IV.5.B. Граматика

Головною зміною серед іменників слід, мабуть, вважати загальне для всієї пізньої античності придбання закінчень особистих імен на -ιος (див. Тохтасьев 2007).До численних боспорських прикладів IV-V ст. (V 270, V 273, V 274, V 282, V 297) слід додати Θεοδωράκις (V 71; Херсон, VI ст.), Βασίλης (V 4; V 126; Високе, 1448 р.), Δημέτρις (V 82.1; Херсон, 2 пол. IV ст.), Μιχαήλης (V 108, V 91.1, V 91.3; всі Херсон, X–XI ст.; V 138; Голубінка, 1271 р. (?)), Μαυρίκις and Συμεόνις (V 124; Гірський Крим, 1387 р.), а також ім'я загальне μημόριν (V 80 ; Херсон, сер. IV ст.). Щодо форми Κυρακός замість Κυριακός див. ком. V 278 .

У написах трапляються випадки заміни займенника οὗτος та його похідних простонародних форм: τοῦτος (V 16.2, Херсон, VIII-IX ст.; V 176; Мангуп, XIV ст.) та τοῦτοι (V 219; Ескі-Кермен, XIII ст.); του замість αὐτοῦ (V 197.2; Маріамполь, XIV–XV ст.; у V 166 у цій позиції використовується αὐτοῦ του). У V 42 (Херсон, XII ст.) засвідчена некласична форма διώχνω замість διώκω (див. ком.).

Щодо дієслова можна відзначити аорист без збільшення в V 203. Головна ж зміна тут стосується управління. Щодо дієслова βοηθέω див. IV.3.E.a. Дієслово σῴζω може керувати генітивом (V 2.3); дієслово εὔχομαι — акузативом, у значенні «молитися за когось» (V 243). До складних випадків відноситься управління при слові διαφέρων: якщо воно сприймається як причастя, то управляє дативом (V 22; порів. I. Iasos 638, IGLS 2028A), а якщо - як іменник (що частіше), то генетивом (V 20, V 21 , V 24).

Втрачають правильне відмінкове управління й прийменники: так, прийменник σύν у V 149 ((Інкерман, 1272-1273 рр.) Керує генетивом. При іменниках збивки у відмінках рідкісні, але бувають: див. типовий для Візантії акузатив замість генетиву в V 243.

Специфічною помилкою є вживання слова υἱός замість θυγάτηρ у V 130 (див. ком.).